Відповідь:
В Україні поширені такі основні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, дернові; буроземи; сірі, ясно-сірі і темно сірі лісові; чорноземи і каштанові; коричневі; лучні і болотні; солонці, солончаки ісолоді
Пояснення:
Кожен тип ґрунту має свої різновиди залежно від підґрунтя, клімату, рослинного покриву та інших ґрунтоутворювальних чинників. В Україні цих різновидів дуже багато. Наприклад, під час ґрунтового картографування, що проводилося в останні роки, виявлено 650 видів ґрунтів, а відмін набагато більше.
Різні типи ґрунтів займають в Україні та її природно-географічних регіонах різну площу .
Дерново-підзолисті та дернові ґрунти здебільшого поширені в північній (поліській) частині України. Вони формуються в умовах надмірного зволоження. Під заболоченими лісами чи на післялісових луках утворюються оглеєні ґрунти. На зволожених місцевостях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах трапляються дерново-борові ґрунти. Ці ґрунти характеризуються низьким вмістом гумусу, несприятливими фізичними властивостями, невисокою родючістю. Вони потребують угноєння і внесення мінеральних добрив. У місцях виходу на поверхню відкладів крейди на Поліссі сформувались дерново-карбонатні досить родючі ґрунти.
Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті ґрунти поширені в межах лісової смуги висотних поясів Карпат, а також у Передкарпатті та Закарпатті, на північних схилах Кримських гір. Ці ґрунти формуються в умовах достатнього зволоження, тривалого теплого періоду, переважно за участю мікроорганізмів, під листяними або хвойними лісами.
У лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся поширені перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів — сірі та ясно-сірі лісові (мал. 50). Вони сформувалися на лесовому підґрунті під широколистими лісами. У розріджених лісах — темно-сірі опідзолені ґрунти. Вміст гумусу в них невеликий — 1,8-4,3%. Регулювання водного режиму цих ґрунтів є важливою умовою підвищення їхньої родючості.
У сухому Південному Степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в сухих умовах причорноморських і присиваських степів — каштанові (мал. 52). Вони мають менш потужний гумусовий горизонт (до 55 см), вміст гумусу в них становить 1,3-2,9%.
На півдні, в районах із субтропічним кліматом, переважають коричневі (мал. 53) і червоно-коричневі ґрунти (Південний берег Криму). Вміст гумусу в них становить 3% і більше. Ґрунти на породах червоного кольору мають червоно-коричневе забарвлення. Ці ґрунти формуються в умовах недостатнього (в теплий період) зволоження.
Лучні і болотні ґрунти не повною мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природнокліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні і болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.
Усі лучні і болотні ґрунти потребують осушувально-зрошувальної водної меліорації. Однак великі масштаби осушувальної меліорації, яка інтенсивно проводилася в Україні, особливо на Поліссі, не завжди давали позитивні результати ігалося пересушення земель, а в період інтенсивних опадів вода затоплювала великі площі. Дотримання науково обґрунтованих підходів щодо водної меліорації має дуже важливе значення.
У південних посушливих районах поширені солончаки, солонці і солоді. Площа цих типів ґрунтів за останні роки поступово збільшується, що призводить до зменшення площі продуктивних ґрунтів. Особливо інтенсивно цей процес відбувається поблизу великих дніпровських водойм у південній і центральній частинах України, а також на поливних землях.
Солончаки утворюються в результаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Загалом території, зайняті солончаками, порівняно невеликі. Значну площу займають в Україні солонці, які менше засолені, ніж солончаки.
На пониззях, краще зволожених землях Причорномор'я і Приазов'я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуження засолених ґрунтів.
Якщо коротко то ось:
Переважно, рельєф Африки-рівнинний. Однак присутні і невеликі масиви гір і нагірних масивів: Атлаські гори, Ефіопське нагір'я, Східно-Африканське нагір'я, Капські і Драконові гори. Причиною цього є те, що Африка знаходиться в межах дуже давньої Африкано-Аравійської платформи.
Якщо об'ємно то ось:
У рельєфі Африки переважають рівнини.
Це обумовлено платформою, яка є основою майже всього материка. Особливістю африканських рівнин є те, що серед них панують високі рівнини - височини, плато, плоскогір'я. На тих ділянках платформи, в геологічному минулому піднімалися, лежать високі плоскогір'я, на тих, що опускалися - западини. Цікаво, що навіть ті ділянки платформи, що опускалися (наприклад територія пустелі Сахара) і де спочатку утворилися низовини, зараз є високими рівнини, що перевищують 200 м.це пояснюється загальним підняттям всієї території Африки в кайнозої. Низовини ж простяглися лише вузькими смужками вздовж морських узбереж. Так само гори в Африці займають зовсім невеликі площі.
Форми рельєфу: рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на вис. 200-500 м над ур. м. (39% площі) і 500-1000 м над ур. м. (28,1% пл.). Низовини займають лише 9,8% пл., гл. обр. уздовж прибережних околиць.
Всього по висоті над рівнем моря материк ділять на дві частини: низьку Африку і високу Африку.
Рельєф Низької Африки
Охоплює північну і західну частини материка, має висоти до 1000 м.у цій частині розташовані великі рівнини. Їх поверхня дуже неоднорідна: височини чергуються з низовинами і плато. У тих місцях, де на поверхню виходять кристалічні породи фундаменту (щити), серед пісків Сахари здіймаються нагір'я Ахаггар і Тібесті з висотами 3 000 м і більше.
Серед високих плато висотою до 1000 м лежить відносно низька заболочена западина Конго, має увігнуту поверхню. На північному заході материка підносяться гори Атлас, що утворилися на стику двох літосферних плит, де земна кора була зім'ята в складки.
Рельєф Високої Африки
Охоплює східну і південну частини материка, перевищують 1000 м.
Найвищі позначки має Східноафриканське плоскогір'я-величезна піднята рівнина. Там розташовані згаслі вулкани Кенія (5 199 м) і Кіліманджаро (5 895 м) . Ці вулканічні гори приурочені до зони східноафриканських розломів.
Ефіопське нагір'я також є високо піднятою (2 000 - 3 000 м) великою рівниною, усіяною згаслими вулканами. Воно круто обривається на Сході і сходами знижується на заході.
Западина Калахарі з усіх боків оточена плато і плоскогір'ями.
Гори піднімаються на півдні материка. Капські гори невисокі і плосковерхі.
Драконові гори вище, від узбережжя гігантськими сходами вони спускаються до внутрішніх районів материка.
