Велике значення для формування рельєфу Євразії мають зовнішні чинники. У кайнозойську еру загальне підняття суходолу і похолодання клімату Землі призвели до виникнення потужного материкового зледеніння. Центрами його в Євразії були Скандинавський півострів, Північний Урал і Таймир. Звідси льодовик просувався на південь, досягнувши на Східноєвропейській рівнині широти Дніпропетровська.
Рухаючись, льодовик істотно змінював поверхню суходолу. Немов величезний бульдозер, він вирівняв міцні скелі та згладив верхні шари пухких порід, утворюючи водночас глибокі вузькі морські затоки, безліч річкових долин і озерних улоговин тощо. Відшліфовані уламки гірських порід - валуни - виносилися з центрів зледеніння далеко на південь. Там, де льодовик танув, накопичувалися льодовикові відклади. З суміші валунів, глини й піску утворилися велетенські горби, пасма гір і цілі рівнини. Талі води виносили значні маси піску, вирівнювали поверхню і формували плоскі піщані рівнини - полісся.
У Карпатах давній льодовик виробив подекуди величезні заглиблення, в яких із часом утворилися надзвичайно мальовничі гірські озера. На гірському узбережжі Скандинавського півострова харак¬терною спадщиною давнього льодовика є глибокі й вузькі затоки (фіорди), що прорізають узбережжя (мал. 170). їхні стрімкі, складені дуже міцними породами скелясті береги підіймаються подекуди на 1,5 км уверх.
