Глинистая: В связи с высокой плотностью, такая почва считается тяжелой. Она медленно прогревается, плохо вентилируется, имеет низкий коэффициент водопоглощения. Поэтому выращивать на ней культуры достаточно проблематично. Однако, если глинистую почву грамотно окультурить, она стать достаточно плодородной.
Песчаная: Все качества, присущие песчаным почвам, являются и их плюсом, и их минусом. Такие почвы быстро прогреваются, хорошо аэрируются, легко обрабатываются, но вместе с тем быстро охлаждаются, скоро пересыхают, слабо удерживают в зоне корней минеральные вещества (питательные элементы вымываются водой в глубинные слои грунта). В результате этого они бедны на наличие полезной микрофлоры и плохо пригодны для выращивания каких-либо культур.
Супесчаная: По своим качествам она схожа с песчаными почвами, но содержит несколько больший процент глинистых включений, а значит обладает лучшей удерживающей к минеральным и органическим веществам, не только быстро прогревается, но и долго удерживает тепло, меньше пропускает влагу и медленнее пересыхает, хорошо аэрируется и легко поддается обработке. Определить ее можно тем же методом сдавливания горсти влажной земли в колбаску или комок: если она формируется, но плохо удерживает форму – перед вами супесчаный грунт.
Суглинистая: Суглинистая почва — самый подходящий вид почв для выращивания садово-орогодных культур. Она легко поддается обработке, содержит большой процент питательных элементов, имеет высокие показатели воздухо- и водопроводимости не только сохранять влагу, но и равномерно распределять ее по толще горизонта, хорошо удерживает тепло. Если взять пригоршню такой земли в ладони и скатать ее, то можно легко сформировать колбаску, которую, однако, нельзя согнуть в кольцо, так как при деформировании она развалится.
Известковая: Обычно она имеет светло-коричневый цвет, большое количество каменистых включений, характеризуется щелочной средой, при повышенных температурах быстро нагревается и пересыхает, плохо отдает растениям железо и марганец, может иметь тяжелый или легкий состав. У выращиваемых культур на такой почве желтеет листва и наблюдается неудовлетворительный рост.
Болотистая: Болотистые или торфяные почвы, так же находят применение под разбивку садово-огороднических участков. Однако, назвать их хорошими для выращивания культур достаточно сложно: содержащиеся в них элементы питания мало доступны для растений, воду они впитывают быстро, но так же быстро и отдают, плохо прогреваются, часто имеют высокий показатель кислотности. Зато, такие почвы хорошо задерживают минеральные удобрения и легко поддаются окультуриванию.
юпі́тер — п'ята та найбільша планета сонячної системи. відстань юпітера від сонця змінюється в межах від 4,95 до 5,45 а. о.(740–814 млн км), середня відстань 5,203 а. о. (778 млн км). разом із сатурном, ураном і нептуном юпітер класифікують як газового гіганта.
юпітер більш ніж удвічі масивніший за всі інші планети разом узяті; він майже в 318 разів масивніший за землю. однак маса юпітера недостатня, аби перетворитися на зорю, подібну до сонця: для цього його маса мала б бути ще в 70—80 разів більшою. тим не менш у надрах юпітера відбуваються процеси з досить потужною енергетикою: теплове випромінювання планети, еквівалентне 4·1017 вт, що приблизно вдвічі перевищує енергію, яку ця планета отримує від сонця. вірогідним джерелом такої енергії є гравітаційне стиснення.
планета була відома людям з глибокої давнини, що знайшло своє відображення в міфології і релігійних віруваннях різних культур: месопотамської, вавилонської, грецької та інших. сучасна назва юпітера походить від імені давньоримського верховного бога-громовержця.
низка атмосферних явищ на юпітері — такі як шторми, блискавки, полярні сяйва, — мають масштаби, що на порядки перевершують земні. примітним утворенням в атмосфері є велика червона пляма — велетенський шторм, відомий ще з xvii століття.
юпітер має понад 67 супутників, найбільші з яких — іо, європа, ганімед і каллісто — було відкрито 1610 року. дослідження юпітера здійснюють за наземних і орбітальних телескопів, з 1970-х років до планети було відправлено 8 міжпланетних апаратів наса: «піонери», «вояджери», «галілео» та ін. у 2011 році було запущено автоматичну міжпланетну станцію юнона (. juno, також jupiter polar orbiter, розроблена наса і лабораторією реактивного руху), яка розпочала детальні дослідження юпітера 4-го липня 2016 року.
