До короткого плеча важеля прикладена сила 2,4 кН, а до довгого — 0,8 кН. Яка довжина важеля. Якщо коротке гiлече становить 0,6м? A:1,8м. B:2,8 м. C.3 м. д:1,2 м.

   Зміни, що відбуваються в розвитку людства, вражають. Буквально на очах одного-двох поколінь технічний і навіть побутовий ландшафт нашого буття змінився кардинально, що цілком спирається на відкриття в науці. Це визнав і Президент США Барак Обама, який у квітні ц.р., виступаючи перед членами НАН США, заявив, що “усі цивілізаційні завоювання людства зобов’язані науці” і що “наука нам потрібна як ніколи раніше”. Якщо порівнювати розвиток вже самої науки як окремої галузі впродовж її історії, що по суті налічує не більше 300-400 років, то стає очевидним, що він лише прискорюється. Особливо помітним це прискорення стало у другій половині минулого століття, і немає жодних сумнівів, що в найближчому майбутньому воно, як мінімум, не загальмується. При цьому гігантськими кроками йде накопичення і необхідність обробки величезних обсягів різноманітної інформації, що не дозволяє в одній, навіть відносно великій, статті спробувати хоча б приблизно відповісти на питання: а що ж нас чекає в столітті, в яке людство тільки-но вступило?   На нього важко відповісти і в тому випадку, якщо мова йде лише про одну із наук, проте я ризикну поділитися з молоддю, що читає “Київський політехнік”, своїми думками щодо фізики. На це мне надихає велика власна віра в непереборну силу науки, яка давно, прямо за висловом Карла Маркса, перетворилась у найпотужнішу продуктивну силу. Якщо ж порівнювати роль тієї чи іншої природничої науки, то досить легко переконатися, що провідне місце серед них, безумовно, посідає фізика. Такий висновок випливає з того, що вона серед усіх природничих наук найбільш фундаментальна, або така, що вивчає найглибші та найзагальніші закони природи. Відкриті нею (або, точніше сказати, фізиками) закономірності лежать в основі і хімічних, і біологічних, і геологічних, і космологічних процесів.

Если не найдешь лучшего решения, попробуй использовать такое:
Число ударов прямо-пропорциоанально температуре газов. В случае изотермического расширения, температура не меняется, а значит и число ударов не меняется.
В случае же с адиабатическим расширением, изменение температуры можно высчитать из уравнения состояния идеальных газов и уравнения адиабаты: T*V^(k-1)=const
И хоть показатель адиабаты для различных газов разный и зависит от температуры газа, можно взять среднюю адиабату для двухатомных газов, к = 1,4. Тогда V^(k-1) изменится в 4^(1.4-1)= 1.74, значит для постоянства уравнения температура должна во столько же раз уменьшиться. А раз температура уменьшиться в 1,74 раза, значит и количенство ударов должно уменьшиться во столько же раз! Короче ответ в 1,74 раза уменьшится число ударов, при адиабатическом расширении двухатомного газа.