міжнародна система одиниць (сі) (міжнародна абревіатура si з фр. système international d'unités) — сучасна форма метричної системи, збудована на базі семи основних одиниць[1]. сі є найуживанішою системою одиниць при проведенні вимірювань та розрахунків в різних галузях науки, техніки, торгівлі тощо.
у 1960 11-ю генеральною конференцією з мір та ваг міжнародна система одиниць сі була рекомендована як практична система одиниць для вимірювань фізичних величин. головна мета впровадження такої системи — об'єднання великої кількості систем одиниць (сгс, мкгсс, мкс тощо) з різних галузей науки й техніки та усунення труднощів, пов'язаних з використанням значної кількості коефіцієнтів при перерахунках між ними і створенням великої кількості еталонів для забезпечення необхідної точності. переваги сі забезпечують підвищення продуктивності праці проектантів, виробників, науковців; спрощують та полегшують навчальний процес, а також практику міжнародних контактів між державами.
міжнародна система одиниць сі складається з набору одиниць вимірювання та набору кратних і часткових префіксів до них. система також визначає стандартні і позначення для одиниць та правила запису похідних одиниць.
система сі не є незмінною, вона є набором стандартів, в якому створюються одиниці виміру та коригуються їхні визначення згідно з міжнародними залежно від рівня сучасного розвитку вимірювальних технологій.
сорян что так много.
Уравнение Пуассона позволило описать адиабатический процесс
Существование атмосферного давления было показано рядом экспериментов в XVII веке. Одним из первых доказательств гипотезы стали магдебургские полушария, сконструированные немецким инженером Герике. Из сферы, образованной полушариями, выкачивался воздух, после чего их было трудно разъединить в силу внешнего давления воздуха. Другой эксперимент в рамках исследования природы атмосферного давления поставил Роберт Бойль. Он состоял в том, что если запаять изогнутую стеклянную трубку с короткого конца, а в длинное колено постоянно подливать ртуть, она не поднимется до верха короткого колена, поскольку воздух в трубке, сжимаясь, будет уравновешивать давление ртути на него. К 1662 году данные опыты позволили прийти к формулировке закона Бойля — Мариотта[4].
