Державне регулювання ринкової економіки - це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці за до прямого інвестування, правових та економічних важелів з метою орієнтації господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики. Держава може виконувати свої функції впливу на економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення), або непрямо (через систему правових та економічних регуляторів), надаючи їм можливість орієнтувати діяльність господарських суб'єктів в потрібному напрямку. За до правових регуляторів держава встановлює "правила гри" на ринку, а через систему економічних регуляторів - цілеспрямовано "налагоджує" ринковий механізм, щоб на його основі стимулювати або стримувати ділову активність у раціональних рамках.
Роль і сутність характеристики системи координування економіки визначають функції держави. Умовно всю багатогранну й різноспрямовану сукупність функцій державних органів можна умовно подати двома групами.
Перша група охоплює функції, що забезпечують функціонування ринкової системи в державі. Сюди варто віднести створені й підтримані правовою базою функції (захист прав і власності, законодавче регулювання взаємовідносин між споживачами, виробниками, найманими працівниками, підтримка громадського порядку, захист конкуренції тощо). Тут держава визначає певні правила "ринкової міри" і забезпечує їх дотримання.
Друга група функцій державних органів пов'язана з розвитком і перспективним станом економічної системи. Вона охоплює заходи, спрямовані на стабілізацію економічних процесів і забезпечення економічного зростання, соціальної справедливості.
інфляційних процесів, інфраструктури тощо. З усієї сукупності функцій держави виділимо найважливіші.
Найважливішою функцією державних органів є цільова функція, що передбачає постановку конкретних цілей у галузі економічного й соціального розвитку держави й визначення терміну їх реалізації. Цільова функція містить у собі низку цілей, поєднаних у єдину систему, що має певну ієрархічну структуру. Формування цільової функції є вельми складним процесом, що пов'язаний із виробленням стратегічних напрямків соціально-економічного розвитку, прийняттям відповідних рішень і виробленням механізму їх реалізації. Накреслюючи цільові функції, держава бере на себе не тільки те, що непідвладне ринковій системі. Найважливішим напрямом реалізації цільової функції є визначення пріоритетів економічного розвитку, підтримка конкурентного середовища тощо.
Стратегічною довготерміновою метою державного управління економікою перехідного періоду є підвищення добробуту її населення на основі створення й розвитку в межах унітарної держави соціально орієнтованої моделі економіки ринкового типу.
Спрямівну і координаційну функції забезпечують вибір шляхів досягнення поставлених цілей, збалансованість найважливіших економічних пропорцій та узгодження суперечливих взаємозв'язків суспільного поділу праці.
Стимуляційна функція пов'язана з активізацією рушійних сил розвитку суспільства. Вона реалізовується через систему різноманітних пільг (субсидій, дотацій, податків тощо), за до яких державні органи забезпечують просування економіки в заданому напрямі.
Контрольна функція припускає контроль з боку державних органів за дотриманням господарськими суб'єктами економічних і правових норм у процесі їхньої господарської діяльності. Найголовнішою складовою частиною контрольної функції є контроль за дотриманням найважливіших параметрів соціально-економічного розвитку держави. Державний контроль здійснюють через відповідні контрольні органи, а також через органи управління різного рівня.
В умовах реформування економіки особливе місце варто відвести такій функції держави як захист економічного порядку. Вона є опорною будь-якої господарської системи, але особливе значення має для ринкової економіки, що за своєю суттю базується на взаємовигідних угодах рівноправних партнерів, які мають свободу вибору.
Розглядаючи функції держави в регулюванні економіки, варто виокремити важливий аспект його діяльності - функціонування державної власності, тобто державний сектор економіки, що є основою реалізації функції держави.
Объяснение:
нашла длинное
понятие «производство» в обыденном сознании ассоциируется обычно с процессом изготовления, создания определенных осязаемых, или материальных, благ. однако в науке оно имеет более широкое, универсальное содержание. называют производством любую деятельность по использованию естественных ресурсов, включая ресурсы самого человека, для получения как осязаемых, так и неосязаемых (нематериальных) благ.
включит в производство, скажем, картофеля не только его выращивание и уборку, но и перемещение его в пространстве (транспортировка) или во времени (хранение). аналогичным образом он определит как производство оказание самых разнообразных услуг (медицинских, образовательных, консалтинговых и т.
правда, между производством хлеба и зрелищ, знаний и правосудия, информации и энергии так много «технологических» различий, что предложить единую теорию производства до сих пор не удалось и вряд ли удастся в будущем. поэтому, а также в силу ряда причин, роль такой общей теории выполняет теория материального производства, понимаемого как процесс превращения (трансформации) производственных ресурсов в выпуск (продукт).
теория производства изучает, прежде всего, соотношение между количеством применяемых ресурсов и объемом выпуска. методологически теория производства во многом симметрична теории потребления, с тем, однако, отличием, что основные ее категории имеют объективную природу и могут быть измерены в определенных единицах меры.
