КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ. Після російсько-турецької війни 1768–1774, ліквідації Запорозької Січі (1775) і Кримського ханату (1783), російсько-турецької війни 1787–1791 та російсько-турецької війни 1806–1812 усі пд. укр. землі увійшли до складу Російської імперії. Відтоді почалося їх швидке заселення. Ці процеси відбувалися як у рамках відповідної програми рос. уряду, так і стихійно. Звичайно, освоєння цих тер. мало місце і раніше, однак воно не було настільки масштабним. Зокрема, на запороз. землях засновувались госп. хутори – зимівники і слободи козац. старшини і козаків, тут широко практикувалося використання вільнонайманої праці селян-утікачів та запороз. сіроми. Відсутність кріпацтва, можливість легалізувати своє становище і наявність вільних земель стимулювали переселення сюди селян-утікачів з Лівобережної України, Правобережної України та ін. сусідніх тер.
Объяснение:
Весёлые скоморохи рассказывают о том, что в некотором царстве, в некотором государстве, жил-был царь. В одной руке он всегда держал скипетр, а в другой державу. И называли все его Ваше Царское Величество. А уж сколько слуг было у того царя — сосчитать не пересчитать. И пекари, и аптекари, и парикмахеры, и банщики, и даже отдельный слуга по царскому ночному горшку. А самого низшего чину был у царя слуга Сергей, который ходил на охоту и снабжал царя разными деликатесами. Пошёл Сергей однажды в лес, чтобы поймать деликатес, да ничего ему не попалось — ни лось, ни куропатка, ни заяц. Лишь в небе увидел он, как коршун клюет голубицу белую. Прицелился метко охотник, и от коршуна лишь пух да перья остались. А голубица тут же обернулась красной девицей и сказала, что теперь у них одна дорожка — к алтарю. И зажили они счастливо. И узнал об этом старый царь и позавидовал, решив погубить стрельца.
