Блаженніший Митрополит Онуфрій розповів, чому життя тільки заради особистого задоволення руйнує душу, а милосердя її пом’якшує і освячує.
У своїй проповіді в Неділю другу Великого посту Предстоятель закликав творити добро, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
«Чеснотами людина пом’якшує свою душу. Особливо її освячує милосердя, що ми проявляємо до бідних, нужденних, нещасних людей», — зазначив він.
Архіпастир розповів історію про одного багатого юнака, який отримавши велику спадщину, почав її витрачати на розпутне життя.
«Він хотів насолодитися задоволенням своїх пристрастей, він робив все, що хотів, — сказав Блаженніший владика. — Але чим більше він грішив, тим більша туга сковувала його душу. Дійшло до того, що він зневірився остаточно. Не бачачи для себе виходу, він вирішив покінчити життя самогубством».
Перед тим як накласти на себе руки, юнак вирішив упорядкувати справи, розпорядиться своїм багатством, і тоді з ним сталася неймовірна подія, яка перевернула його життя.
«Він вийшов зі свого будинку і побачив біля воріт худу, в порваному одязі жінку з дитиною на руках. Було очевидно, що ці люди знаходяться у великій нужді і вмирають від голоду. “До м, мені все одно вже нічого не потрібно”, — подумав багатій і віддав всі гроші, які мав при собі. Сів у свій транспорт і поїхав. Однак образ тієї жінки з дитиною стояв у нього перед очима, і тоді він вирішив до м так, щоб вони не мала нужди ніколи. Чоловік повернувся і сказав: “Почекай мені тут, через пару годин я приїду і до тобі ще”. Як тільки багач вимовив ці слова, у нього в душі ніби розірвалися пута відчаю. Він ніколи раніше не відчував такого задоволення, такої насолоди, які відчув у той момент. Проїжджаючи повз храм, він захотів зайти до нього. Там чоловік побачив ікону Божої Матері з на руках, і знову згадав ту бідну жінку з дитиною. Йому, як чоловікові, було соромно плакати вголос, він присів осторонь і почав ридати про себе. Так він довго проплакав, повторюючи “Матір Божа мене!” Саме тоді він усвідомив свій гріх, зрозумів, що ображав Бога. Через сльози покаяння від нього туга зовсім відійшла. Багач піднявся новою людиною, повернувся додому, побачив жінку і дав їй стільки грошей, що вистачило б не на одне, а на декілька життів».
Бажаючи уникнути спокуси повернутися до колишнього життя, юнак покинув свою країну і вирушив на Святу Гору Афон.
«Він став послушником у Свято-Андріївському скиту на Афоні, почав допомагати кіліотам, пустельникам й іншим монастирям. А у своєму скиту відбудував величний собор — найкрасивіший храм на Афоні. Свій шлях він завершив в сані ієросхимонаха і був похований на Святій Горі», — розповів Блаженніший владика.
Ця історія вчить нас тому, підкреслив Його Блаженство, наскільки важлива милостиня: «вона пом’якшує душу людини і робить її удобовмістимою, слухняною для благодаті Божої. А благодать Божа веде людину до покаяння і виправлення».
