Энцыклапедыя сялянскага жыцця

Якщо б у мене була можливість стати директором школи, то я би значно поліпшив умови навчального процесу.
Перш за все, я б підібрав тільки найкращих вчителів, які роблять свої уроки креативними і цікавими. У кожному класі встановив персональні комп'ютери, а кожен учень міг би користуватися електронними підручниками і отримати інформацію з Інтернету.
Кожен учитель міг би викладати свої розробки, методику на персональному сайті.
Мої учні повинні носити шкільну форму, так як це важливо для статусу школи.
Навчання повинно супроводжуватися відпочинком, тому у вільний час мої учні можуть відвідувати концерти, брати участь у конкурсах, виїжджати на природу.
Для підтримки здоров'я, я б обладнав спортивний зал. Для дівчаток виділив окрему секцію, де вони могли б займатися гімнастикою і танцями, а для хлопчиків відкрив секцію боротьби.
До числа стандартних уроків я б додав плавання. А взагалі, старшокласникам дозволив би відвідувати уроки, які їм цікаві і знадобляться в подальшому житті.
Такі уроки як інформатика, іноземні мови повинні викладати вже з першого класу. Бажано, щоб кожному учневі було вручено ноутбук замість нудних підручників.
Я б зробив все можливе, щоб для кожного учня школа стала другою домівкою!

С чувством весьма понятной робости мы приступаем к разбору «Капитанской дочки», - этого гениального создания великого русского поэта, в котором он явил неувядаемый образец художественного совершенства и достиг крайних гра­ней искусства. Строгая критика может указать на некоторые недостатки и пробелы и в «Евгении Онегине», и в «Борисе Годунове», но в «Капитанской дочке» нет слабых мест: она принадлежит к числу тех вечно юных и чарующих произведений, которые никогда не утрачивают своего значения и лучше которых в том же роде ничего нельзя себе представить. «Капитанская дочка» - единственный русский роман, который мо­жет выдержать какое угодно сравнение, и на который мы можем смело указать и германо-романской Европе, и нашим соплеменникам-славянам, как на непререкаемое доказатель­ство изумительной мощи русского народного гения, сказавшейся в особенно ныне распространенном и любимом роде поэзии, то есть в области романа, заполонившей собою чуть не всю со­временную изящную литературу. «Капитанскую дочку» мы смело можем противопоставить и «Дон-Кихоту» Сервантеса, и романам Гете, Вальтер-Скотта, Жорж-Занда, Диккенса и Теккерея. Не говорим уже о сомнительных творениях тех звезд второй и третьей величины, которые теперь мерцают или недавно мер­цали на сереньком небосклоне заграничной беллетристики: сравнивать «Капитанскую дочку» с этими творениями, а Пушкина с их авторами значило бы впасть в своего рода кощунство. «Капитанская дочка», подобно картинам Рафаэля или операм и Requiem’y Моцарта, никогда не будет забыта и всегда будет служить предметом изумления, восторгов и тщательного изучения.