Вірші Цвєтаєва почала писати із шести років (не тільки по-російськи, але і по-французьки, по-німецьки), друкуватися — із шістнадцяти. Герої і події оселилися в душі Цвєтаєвої, продовжували в ній свою "роботу". Маленька, вона хотіла, як усяка дитина, "зробити це сама". Тільки в даному випадку "це" було не игра, не малювання, не спів, а написання слів. Самої знайти риму, самої записати що-небудь. Звідси перші наївні вірші в шести-семи років, а потім — щоденники і листи.
Навіть у найперших, наївних, але вже талановитих віршах виявилася краща риса Цвєтаєвої як поета — тотожність між особистістю, життям і словом. От чому ми говоримо, що вся поезія її — сповідь! Перша книга — щоденник дуже й обдарованої дитини: нічого не вигадано, нічого не прикрашено — усе прожито самою
