Деякі здобутки цієї доби віками залишалися нормою та недосяжним зразком. Дух еллінсько-римської античності, якому, за визначенням німецького історика культури Вінкельмана притаманні “геніальна простота й спокійна велич”, ще й досі пронизує найглибинніші підвалини європейської культури.
Античність – спільне минуле, велике й героїчне, всіх європейських народів; саме вона робить ці надзвичайно різні народи – від португальців до українців, від вірменів до ірландців, від австрійців до литовців – членами однієї європейської культурної сім’ї, яка має одних учителів: стародавніх греків і римлян. І всі ми рівною мірою є спадкоємцями й правонаступниками їхньої коштовної спадщини, збагаченої та вишляхетненої християнством, і завдяки цьому – європейцями.
Духовну скарбницю Еллади і Риму становлять філософія як особлива форма мислення та культури, логіка й головні зсади раціоналістичного світогляду, першовитоки багатьох наук: геометрії, арифметики, астрономії, фізики, хімії, історії, етики, естетики, літературознавства й мистецтвознавства. Античність – наріжний камінь багатьох галузей людської діяльності, зокрема політики, де наш лексикон і сьогодні майже не вийшов за греко-римські рамки: демократія, олігархія, монархія, республіка, тиранія, партія, деспотія, диктатура.
Те саме і в праві, в мистецтві, в інших галузях. У наше сьогоднішнє життя органічно вплилися численні поняття, слова, назви, імена, вирази, які дійшли до нас саме з культури Стародавньої Греції. Коли ми хочемо підкреслити величину предмета, то кажемо, що він “гігантських” розмірів, коли наголошуємо на величі якоїсь роботи, то кажемо, що вона “титанічна”, і навпаки незначних людей називаємо “пігмеями”; з тих же джерел і вирази “панічний жах”, “яблуко розбрату”, “ріг достатку”, “олімпійський спокій”, “лебедина пісня”, “ахіллесова п’ята”, “муки Тантала”, “сізіфова праця” та багато інших. Численні наукові поняття своїм корінням сягають у старогрецьку мову.
