Білгородська межа, оборонна лінія на південному кордоні Російської держави 17 ст Окремі фортеці були побудовані в кінці 16 ст (міста Вороніж, Білгород і ін.). У 30-х рр. 17 ст у зв'язку із загостренням російсько-кримських відносин була відновлена стара засечная межа за р. Окой (див. Засечниє межі ) і побудовані міста-фортеці Б. ч. на дорогах найбільш частих вторгнень кримських татар: по Ногайській дорозі (Козлів, Тамбов, Верхній і Ніжній Ломів), Кальміусському і Ізюмському шляхам (Усерд, Яблонов, Короча) і ін. На початку 40-х рр. 17 ст було побудовано ще 18 міста-фортець і створено 2 укріплені району з системою острожков, валів, ровів і засек в Комаріцкой волості під Севськом і в Лебедянськом повітах; до кінця 40-х рр. будівництво Б. ч. в основному завершилося. У містах Би. ч. налічувалося більше 10 тис. людей служивих. У 1648—54 оборонна лінія від Нижнього Ломова була продовжена до Симбірська. Б. ч. утруднила набіги кримських татар на російську державу і сприяла господарському освоєнню обширних чорноземних земель Півдня. З просуванням кордонів Росії на Південь Би. ч. до кінця 17 ст втратила значення.
