Природные экосистемы формировались естественным путем и длительное время. Они характеризуются большим разнообразием видов к саморегуляции и самовоспроизведению, устойчивостью, длинными и разветвленными пищевыми цепочками, замкнутым круговоротом веществ.
Искусственные экосистемы созданы человеком. Их характеристики противоположны характеристикам природных экосистем. В них преобладает 1 вид (яблоневый сад, пшеничное поле, ржаное поле). Пищевые связи короткие. Такая система не может существовать без вмешательства человека, тем более в ней нет круговорота веществ,так как продукция растений изымается человеком из круговорота веществ.
Это различия между искусственными и природными экосистемами.
Сходство в том,что оба вида экосистем открытые, т е например поглощают солнечную энергию извне. В них есть продуценты, консументы и редуценты, действует закон экологической пирамиды и экологические факторы (*абиотические и биотические).
Оспіваний у піснях та оповитий легендами, український вінок має багатовікову історію. Вперше про вінок згадується за часів шумерської культури — ХІІ-ІІІ ст. до н.е.
Нащадки шумерів, представники культури шнурової кераміки, залишили наступним поколінням чимало символів, серед яких міфічний знак богині Інанни — Іштар, що означає «ясне небо». Складається він з вінка — кола і вплетеної в нього стрічки, що створює два кінці, а також із шестипроменевої зірки в центрі.
Цікаво, що такий самий знак зображений на саркофазі Ярослава Мудрого в Софії Київській (ХІІ ст.). Дослідники вважають, що український вінок — це спрощений знак Інанни, немов побажання мирного, ясного неба над головою того, хто його носить, оберіг від злих сил та нещасть.
Наші предки розуміли, що основна частина тіла людини, якою вона розуміє світ і впливає на нього, — це голова, тож створювали для неї вінки-обереги, які берегли від зурочень та недобрих чар. Не дивно, що на стародавніх зображеннях жінки-Богині вона у головному уборі з квітів, трав, зілля та віття.
Цікаво, що в різних регіонах України вінок називали по-різному: на Поділлі — коробуля, лубок, на Чернігівщині — теремок, на Гуцульщині — плетінь, косиця, на Переяславщині — гібалка тощо. Існували й загальнослов’янські назви —вінок, вянок, перев’язка, чільце.
Друже, а чи відомо Тобі, що вінок має складатись не більш ніж з 12-ти квітів? Зазвичай вінок робили не надто пишним, аби він охайно прилягав до голови.
З давніх-давен вінок був книгою душі молодої дівчини: мовою квітів вона висловлювала свої почуття, виражала душевний стан і «розповідала» про події, що відбулися у її житті.
Объяснение:
