Байрон є одним з найвидатніших представників романтичного напряму в поезії XIX століття. Життя цієї непересічної людини було ніби дослівником до його віршів. Дійсно, коли родовитий англієць гине в чужому краю, стомлений боротьбою за щастя чужого народу, це щось та й значить.
Незважаючи на те що Байрон вважається типовим представником романтичного напрямку в західноєвропейській літературі, його вірші чітко відрізняються, скажімо, від творів його земляка Сауті чи француза Гюго. Романтичний герой Байрона стає до заздалегідь безнадійної боротьби з ворожим світом. Так, поет вибирав собі героїв, які вступали у двобій — сам на сам з цілим світом.
У поезії "Прометей" Байрон звертається до відомого персонажу античної міфології — титана Прометея. Цей герой був скараний богами за непокорство. Поет змальовує титана як борця за щастя людей:
Титане! Ув очах твоїх
Відбилось горе і тривоги
Земних життів, що гнівні боги
Погордо зневажали їх.
Прометей отримав за свій великодушний вчинок страшну кару. Байрон захоплено зауважує, що Прометей проявив власну волю, знехтувавши настановами богів:
Ти боротьбу обрав, Титане,
В двобої волі і страждань
Прийняв ти муку без вагань.
Зевс Громовержець у поезії виступає як майже сліпа і гнівна сила, що здатна придушити все волелюбне й живе. Нехай Прометей карається тяжкою мукою, та людство не забуває про того, хто подарував йому вогонь, навчив ремісництва та письма. За Байроном, кожна свідома людина має наслідувати приклад, який ще за сивої давнини подав Прометей:
Дивіться також
"Валтасарове видіння" (повний текст)
Біографія Джорджа Гордона Байрона
Хай доля зла тебе скувала,
Та виклик твій, борця зухвала,
Завзяття вогняне твоє,
Твій гордий дух і непокора
Для смертних прикладом стає.
Інша важлива риса поетичного світосприймання Байрона — щира ненависть до тиранів та погноблювачів людства всіляких мастей. У поезії "Валтасарове видіння" Байрон засобами поетичної мови переказує біблійну легенду про останнього вавілонського царя — страшного й жорстокого Валтасара. Під час бучного свята на розкішній стіні палацу невідома рука виводить таємні та зловісні письмена. Наляканий цар наказує розтлумачити тайну цих слів, але ні волхви, ані жерці неспроможні цього зробити. І лише бранець-чужинець розгадує зловісну таємницю:
"Загине Вавілон, —
Над ним нависла кара.
Могила, а не трон
Чекає Валтасара".
Цю поезію можна вважати попередженням усім володарям, які забули про честь, совість та Бога. До речі, та ж сама тема втілена у відомій російській революційній пісні "Пусть деспот пирует в роскошном дворце". Таким чином, потяг до, так би мовити, силових засобів зміни суспільного ладу теж не чужий Байрону.
Объяснение:
Ярким представителем украинской литературной традиции на Кубани являлся B.C. Мова, выступавший в печати под псевдонимами В. Лиманский, В, Мигуцкий, В. Мигученко (1842-1891 гг.). Диапазон его творчества был достаточно широк: он выступал как поэт, прозаик, драматург, историк и мемуарист. Выходец из семьи сотника Черноморского казачьего войска, он получил первоначальное образование по совету Я.Г. Кухаренко в Уманском окружном училище, а затем в Екатеринодарской мужской гимназии, где царил культ поэзии украинских литераторов И. Котляровского и Т. Шевченко. На становление писателя оказало большое влияние знакомство с Я.Г. Кухаренко. Последующая учеба на историко-филологическом факультете Харьковского университета усилила тягу будущего писателя к украинской литературе. Здесь он пишет первые свои поэтические фрагменты и целые поэмы ("Tpolcie кохання" и "Ткачиха"). По возвращении на родину в 1869 г. Мова первоначально испытал творческий кризис, который он объяснял застоем в культурной жизни края. В последующем этот кризис был им преодолен и Мова написал цикл рассказов "Рисунки с натуры", повествующие о повседневной жизни черноморских казаков.
К этой же группе писателей, этнографов-фольклористов и кубанских относится М.А. Дикарев (1854— 1899 гг.), уроженец Воронежской губернии, с 1893 г. связавший свою судьбу с Кубанью. Работая архивариусом Кубанского областного правления, он имел доступ к уникальным документальным материалам ему в его творческой деятельности. Дикарев публиковался в "Кубанских областных ведомостях", "Кубанском сборнике", "Киевской старине", но чаще всего в "Этнографическом обозрении" и r украинском "Этпо графи чес ком сборнике". Свой личный архив, денежные средства, а также десять томов неопубликованных произведений и собранные им материалы для украинского словаря он завещал львовскому Науковому товариществу им. Т.Г. Шевченко. Небольшая часть этих материалов была опубликована И Франко,
