Ярким представителем украинской литературной традиции на Кубани являлся B.C. Мова, выступавший в печати под псевдонимами В. Лиманский, В, Мигуцкий, В. Мигученко (1842-1891 гг.). Диапазон его творчества был достаточно широк: он выступал как поэт, прозаик, драматург, историк и мемуарист. Выходец из семьи сотника Черноморского казачьего войска, он получил первоначальное образование по совету Я.Г. Кухаренко в Уманском окружном училище, а затем в Екатеринодарской мужской гимназии, где царил культ поэзии украинских литераторов И. Котляровского и Т. Шевченко. На становление писателя оказало большое влияние знакомство с Я.Г. Кухаренко. Последующая учеба на историко-филологическом факультете Харьковского университета усилила тягу будущего писателя к украинской литературе. Здесь он пишет первые свои поэтические фрагменты и целые поэмы ("Tpolcie кохання" и "Ткачиха"). По возвращении на родину в 1869 г. Мова первоначально испытал творческий кризис, который он объяснял застоем в культурной жизни края. В последующем этот кризис был им преодолен и Мова написал цикл рассказов "Рисунки с натуры", повествующие о повседневной жизни черноморских казаков.
К этой же группе писателей, этнографов-фольклористов и кубанских относится М.А. Дикарев (1854— 1899 гг.), уроженец Воронежской губернии, с 1893 г. связавший свою судьбу с Кубанью. Работая архивариусом Кубанского областного правления, он имел доступ к уникальным документальным материалам ему в его творческой деятельности. Дикарев публиковался в "Кубанских областных ведомостях", "Кубанском сборнике", "Киевской старине", но чаще всего в "Этнографическом обозрении" и r украинском "Этпо графи чес ком сборнике". Свой личный архив, денежные средства, а также десять томов неопубликованных произведений и собранные им материалы для украинского словаря он завещал львовскому Науковому товариществу им. Т.Г. Шевченко. Небольшая часть этих материалов была опубликована И Франко,
З давніх-давен Індія славилася своїми ремеслами, характерними особливостями яких стали різні візерунки, яскраві кольори, плавні лінії і форми. Щоб зберегти зразки самобутньої індійської культури й показати напрями народного промислу різних регіонів Індії, в 1950-х роках в Нью-Делі був створений Національний музей ремесел. Сьогодні це один із найбільших музеїв Індії, колекція якого налічує понад 35 тис. унікальних експонатів, виконаних народними умільцями з Кашміру, Бомбея, Пенджабу і багатьох інших куточків Індії. Музей займає велику площу (3 га).
Спочатку планувалося, що цей музей стане етнографічним центром, в якому працюватимуть ремісники з усієї Індії. Однак, з плином часу етнографічний центр перетворився на справжній музей. Частина комплексу представлена у вигляді величезної будівлі, яка включає в себе безліч дивовижних галерей, історичний центр досліджень, фотолабораторію, а також унікальний архів. У закритому приміщенні представлені «постійні» експонати, які включають в себе старовинних ляльок, маски, унікальні прикраси, ритуальні атрибути, картини, дерев’яні скульптури, текстиль та багато іншого. Безліч із представлених робіт оновлюються. Завдяки цьому, навіть відвідавши це місце вдруге або втретє, можна знайти для себе щось нове.
Експонати музею Національного музею ремесел Індії
Трикотажні вироби
Скриньки
Частина екстер'єру музею
Індійська мініатюра
Індійські боги. Дерево. Різьба
Объяснение:
