"Людина, яка не знає свого минулого, не варта майбутнього", - казав І. В. Гете. І це правда. Кожна поважаюча себе людина має знати свою історію - події давнини, літературні твори минулого, архіви, документи...Особливу увагу слід приділити саме літературі давніх часів, бо тільки так можна довідатися про подробиці подій, великих постатей тих часів, які описані правильною художньою мовою.Однією з таких літературних пам'яток є "Слово про Ігорів похід". Це безсмертний твір, написаний сучасником людей, про яких ідеться. "Слово..." розповідає про багатьох постатей давнини - князя Ігоря, його дружинників, князя Київського Святослава, князя Всеволода та ін. Але, на мою думку, особливе місце у творі займає образ Ярославни.Євфросинія Ярославна - дочка князя Ярослава Володимировича, друга дружина Ігоря. Вони одружились у 1184 році. Євфросинія була дуже закохана в Ігоря, але її щастя було недовгим, бо у 1185 р. Ігор пішов у похід на половців. Як же важко було Ярославні відпустити коханого, відірвати від серця, проводжати його, може, на вірну смерть! Та вона розуміла, що Ігор - князь, воїн, полководець. Вона мала змиритися з цим, мужньо тримаючись, дати приклад жінкам дружинників. З тривогою чекала княгиня вісток від коханого, як раділа його першим перемогам! Але прийшла страшна звістка - військо розбито, а її милий ладо у полоні. Княгиня не крилася зі своїм горем, вона вийшла на Путивлівський вал і в розпачі звернулася до сил природи. Вона звернулася до вітру : "Вітрило-вітре мій єдиний, Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилі... ...На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли?!"Звернулася до Дніпра : "О мій Словутицю прекрасний, Моє ти ладо принеси..."Як же треба кохати свого чоловіка, щоб так відчайдушно й несамовито вимолювати йому життя не в людей - у природи! Ярославна готова зозулею, чайкою летіти в пекло, тільки щоб урятувати Ігоря! І, вже вимучившись благаннями, жінка звернулася до сонця :"Сонце присвятеє!На землю радість принесло... моєїТуги-нудьги не розвелоСпалив єси луги, степи,Спалив і князя, і дружину,Спали мене на самоті...Загинув ладо - я загину!"І природа ніби схаменулася від щирих заклинань, зглянулася на душевну красу цієї жінки.Образ Ярославни такий світлий, поетичний, найліричніший образ у "Слові..." Вона уособлення всіх жінок Русі, символ мужності, духовної стійкості та водночас жіночої слабкості, вірності й кохання.І по праву наших жінок можна назвати Ярославнами, бо цей образ ства узагальненим. Жінки, яким притаманні вірність, непокоєння долею рідної людини, здатність до самопожертви, ніжність, любов до всього живого, непереможна сила переконання словом - усі вони Ярославни. І дай, Боже, щоб такі чарівні жінки не перевелися на нашій землі!Олена Акульшина, м. Керч
