Амансынбы,куттуу талаам.
Аманчылык. Келдинби, Толгонай
Былтыркыданда каарый тушупсун го
Чачын куудай,колунда таяк
Омур отуп бара жатпайбы,Жер Энем,арадан дагы бир жыл отту,бугун менин сыйынуу кунум.
Билем.Келеринди кутуп жаткам.
Бирок бул жолу баланы да ээрчите келмек эмес белен?
Ооба. Бирок бул сапарда жалгыз келдим.Демек,сен ага эч нерсе айта элек экенсин да ээ?
Жок, айталбадым. Айтор,эртебикечпи акыры бир куну ал угат да.Элдин арасында оозу бош бироожарым жок дейсинби?
Анын чын. Эртебикечпи акыры бирикуну билет.Бирок мен учун ал дагы эле чалагайым бала сыяктанат. Корком,балалык кылып откон кеткенди тушуно албай ичи сууп калабы деп аярлайм.
Толгонай менен Жер эненин монологу.
Література постмодернізму — це постійний обмін прямими і переносними значеннями слів, провокація письменником читача і навпаки. Цей обмін веде до того, що межа між "своїм" і "чужим" художнім словом стирається, тому текст одного автора перетікає у текст іншого так само, як взаємо перетворюються персонажі мультфільму "Пластилінова ворона". Із єдиного матеріалу (в літературі — художнього тексту) можна створити усе, що автор побажає: етикетку, ліричний вірш чи напис на паркані. (Утім, ліричний вірш так само може бути написаний на огорожі.)
Література перетворюється на гру, в якій беруть участь усі, хто пише і читає. Поєтмодерністські художники полюбляють використовувати ролі і маски; вони не "витають" над текстом, як всюдисущі божества, і не вважають написаний ними твір лише своєю власністю, тому що усвідомлюють, що хистка будова твору складається з тисячі піщинок: зумисних і несвідомих цитувань, алюзій, "чужих" метафор і образів. Така "демократизація" літератури взаємодіє з любов'ю постмодерністів до міфології — адже світ належить усім, і водночас кожний може створювати власну міфологію. Якщо скористатися термінологією К. Маркса, можна сказати, що література (і мистецтво) є принципово не відчужуваним продуктом виробництва: зробивши свій твір набутком усіх, автор не втрачає його.
Зникає і розподіл літературних жанрів на "високі" і "низькі". Таке розмежування існувало ще від часів Аристотеля. Але в епоху постмодернізму жанри і стилі письмового мовлення, що вважалися "низькими" чи недостатньо "літературними" (як, наприклад, коментарі чи словникові статті) стали рівноправними з такими "заслуженими" жанрами, як роман чи поема. Художнім твором може вважатися навіть табличка на дверях або відправлений електронною поштою лист.
