В соответствии с п. 3 ст. 161 НК РФ при аренде федерального имущества, имущества субъектов РФ и муниципального имущества (далее мы будем использовать общий термин «госимущество») вы становитесь налоговым агентом, если арендодателем выступает:
• Орган государственной власти и управления либо орган местного самоуправления.
• Орган государственной власти и управления (местного самоуправления) и одновременно балансодержатель данного имущества, который не является органом государственной власти и управления или органом местного самоуправления. В этом случае, как правило, заключается трехсторонний договор между собственником имущества в лице соответствующего органа (арендодателя), балансодержателем имущества (унитарным предприятием) и арендатором (постановления ФАС Уральского округа от 21.10.2008 № Ф09-7682/08-С2, от 25.06.2008 № Ф09-4562/08-С2 (оставлено в силе определением ВАС РФ от 26.11.2008 № ВАС-12243/08)).
То есть, упоминание в договоре о том, что НДС включено в стоимость аренды не освобождает арендатора госимущества от уплаты налогов.
Также согласно письмам Минфина России от 24.09.2015 № 03-07-11/54577, от 30.12.2011 № 03-07-14/133, от 05.10.2011 № 03-07-14/96 не важно какой налоговый режим применяется: общий или специальный.
Вне зависимости от режима налогообложения организации или ИП, приобретая государственное имущество или арендуя его, становятся налоговыми агентами. Однако для приобретения статуса налогового агента при совершении сделок с госимуществом также необходимо соблюдение определенных условий, указанных выше.
Требования налогового органа считаю обоснованными.
Відповідь:
Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України. Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів.
І етап – (1708 – 1728 рр.) – форсований наступ на українську автономію.
Суть імперської політики знайшла чітке висловлення у листі князя Галіцина до канцлера Головкіна «Задля нашої безпеки в Україні треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то сподіваюсь, буде приходити з доносами...».
Здійснюється обмежена влада гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено до Глухова, ближче до російського кордону, біля гетьмана перебував російський резидент-наглядач); експлуатація демографічного потенціалу (1721р. будівництво Ладозького каналу – 10 тис. козаків, 30% загинуло, Дербентський похід – з 6790 козаків загинуло 5183 особи); культурні обмеження (1720р. заборона друкування книг, які різнилися б наріччям). Росіяни отримували на Україні великі землеволодіння. 29 квітня 1722 р. створено Малоросійську колегію, що ставала вищим судовим, контролюючим та наглядаючим органом в Україні.
ІІ етап – (1728 – 1734 рр.) – повернення Україні частини її прав та вільностей. 1727 – 1734 рр. гетьмування Д.Апостола. 1727 р. – «Решительные пункты» (документ, що регулював відносини Гетьманщини з Росією).
ІІІ етап – (1734 – 1750 рр.) – посилення імперського тиску. Вся повнота влади на Україні передавалась «Правлінню гетьманського уряду» на чолі з кн. О. Шаховським. Цей орган діяв у відповідності до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа».
Терор «Таємної канцелярії».
Україна стала основною базою для постачання російських військ матеріальними та людськими ресурсами під час російсько-турецької війни (1735 – 1739 рр.). Україна втратила 35 тис. осіб і 1,5 млн. крб. збитків.
ІV етап – ( 1750 – 1764 рр.) – тимчасове уповільнення процесу російської експансії. 1750 – 1764 рр. гетьманування К.Розумовського. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією. 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. Як сказав О.Субтельний: «Гетьманщина за Розумовського переживала «золоту осінь» своєї автономії».
V етап – (1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії. Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим. Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію: 1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині. 1775 р. – ліквідація Запорізької Січі. 1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво. 1783 р. – юридично оформлене кріпацтво. 1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству». Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.
Пояснення:
