Текст не с инета,мой собственный:
Когда то,год назад , после того как мы поссорились с подругой и вобще перестали общаться , я опустила руки. И ходя по какому либо месту,одна я горела со стыда, а все из за того , что все ходят с друзьями- а я нет.
И однажды я шла по улице, напевая песню , что учила в школе. Напевала,напевала и вдруг услышала какие-то звуки, такой жалобный скул. Его было хорошо слышно,поэтому я шла туда и приближалась ближе и ближе.
Там я увидела мальчика и щенка.
На мальчика ругалась мама,якобы снова этот щенок пробежал по дому и по засовывал вещи куда то. Вот!!Ее расческа провалилась будто сквозь землю! Мальчик стоял , подбирая слезы говорил щенку, иди Дружок, ты был самым лучшим другом. Я подошла и спросила :"Можно взять себе?" А мальчик будто язык проглотил. Посмотрел на меня. И толкнул щенка ко мне.
Теперь у меня есть друзья. Это и этот мальчик. И уже выросший Дружок.
Головна героїня - маленька сирітка з незвичайним ім'ям, яка володіє дивовижним талантом - нести світло і радість усім довкола.
Оточуючих дивує щирість і наївність Полліанни, їі незлопам'ятність, балакучість, відкритість. Її головна зброя проти неласкавого світу - це щире серце і радісний дух. Полліанна дарує радість усім, кого зустрічає: хворій міс Сноу, мовчазному незнайомцеві, бездомному хлопчикові, жвавій, гострій на язик, але добрій душею служниці Ненсі.
Завдяки Полліанні місцевий багатій повертає втрачений сенс життя, бездомний хлопчик знаходить родину, а тітка Поллі нарешті мириться зі своїм коханим.
У повісті «Полліанна» є образ, з яким неодноразово асоціюється маленька героїня книжки. Це - веселка. «Навчивши всіх своїй грі в радість, Полліанна таким чином знайшла багато друзів як серед однолітків, так і серед дорослих. Вона навчила кожного радіти життю! дівчинка» - так назвав Гї один з персонажів книжки – Джон Пендлтон.
Объяснение:
