Наведіть приклади предметів для гостей, які є небезпечними або громіздкими та не вкладаються у ваш готельний депозит.​

Я – справжній патріот! Я пишаюсь тим, що ти, Україно, моя рідна земля, моя ненька. Ти виростила і виплекала мене, як матір. Щодня, щохвилини вносиш в мою душу свої звичаї, традиції, культуру – своє багатство. Нема ніде полів щедріших, лісів густіших, річок прозоріших, повітря чистішого та неба синішого! Ти – велика, сильна, та могутня країна, що доводиш уже упродовж тисячоліть: від Запорізької Січі до сьогодення. Що там, уже більше десятиліття ти по праву звешся Державою, так-так, саме державою з великої літери. І я обіцяю, що роблю і буду робити все можливе, для того щоб ти, щонайменше, через століття стала наддержавою! Сьогодні я звичайна школярка. В моїх силах лише малі звершення на шляху до твого піднесення але, як ми всі знаємо: велике починається з малого. Моє мале почалося з того, що декілька років тому на найвідомішому відеохостинзі в Інтернеті я побачила відео з назвою на англійській мові “ Яка вона Україна? ”. Як виявилось пізніше, це була вирізка з однієї британської документальної телепередачі. Ця відеоробота мене просто шокувала! Режисери, як навмисне, відзняли всі твої місця, якими, так би мовити, не можна пишатись. Але ж немає ідеалу! І я впевнена, що і у Великій Британії, і в Америці, взагалі, у всіх, навіть найрозвинутіших, державах є свої злачні місця. Так чому ж не показати іноземному глядачеві твої золоті поля в пшеничному колоссі, глибокі води Дніпра, червону калину на красивій вишиванці чи просто “ Кобзаря ”, автор якого, твоя гордість, Тарас Шевченко, відомий у всьому світі. На жаль, за кордоном про тебе склалася хибна думка і я поставила перед собою ціль: довести всім, що ти – найкраща! Зараз я голова волонтерського загону в моїй школі. Ми проводимо різні агітаційні заходи, закликаючи охороняти та берегти навколишнє середовище, приймаємо участь у благодійних акціях чи просто допомагаємо самотнім людям похилого віку. І я закликаю робити це кожного! В майбутньому я хочу стати великим політиком, щоб робити все можливе і неможливе для твого подальшого розквіту, моя рідна земле! Мої друзі мене запитують:” Тобі це дійсно потрібно?” “Звісно! Це потрібно не тільки мені, це потрібно кожному з нас!”- відповідаю я без крапельки сумніву. Я закликаю всіх прославляти та возвеличувати тебе, плекати та піклуватись про тебе. А найголовніше – обрати вільний шлях в своєму житті, нести та творити тільки добро, адже одну гілочку легко зламати, а жмуток єдності не зламає ніхто. Тому що майбутнє всіх нас – твоє майбутнє! Обіцяю тобі, моя Батьківщино, що ми всі об’єднаємо свої сили, зробивши тебе ще більш могутньою державою. І через п’ятдесят років до тебе їхатимуть з усіх куточків планети як в культурний, економічний та географічний центр світу, потім з гордістю промовляючи: ”Я був в Україні!” З любов’ю, твоя сорокавосьмимільйонна дитина!

Закінчувалася війна. На вулиці цвіла весна. Солдат Андрій Соколов, уродженець Воронезької губернії, згадуючи минуле, розповідає про своє життя. Як в громадянську війну він був на боці червоних, а в голодному 22-му працював на Кубані. Потім повернувся до рідного Воронежа і був теслею, освоїв професію шофера. Одружився на коханій дівчині, виховував трьох дітей. Але, грянув фатальний 1941-ий рік і Андрія призвали в армію. На фронті, працюючи шофером, возив боєприпаси на передову. Після вибуху авіабомби його машина була розбита, а він сам був контужений і взятий в полон. Полонених тримали в напівзруйнованій церкві. Так склалися обставини, що Андрієві довелося убити іншого полоненого, який хотів видати німцям свого взводного командира. Війна жорстока, Андрій Соловйов потрапляє в концтабір, думка про втечу й тут не залишає його. Йому вдається втекти, але його ловлять. Незважаючи на укуси, нацькованих на нього собак, йому вдалося вижити. І знову тяжка праця, голод, знущання. В 1944 нова втеча, захопивши з собою німецького офіцера з документами, вдалося потрапити до своїх. Після лікування в госпіталі, Андрій повертається до рідного Воронеж і дізнається, що його сім’ї тут більше немає: дружина і дочки загинули під час бомбардування, а син Анатолій пішов на фронт. Радісна звістка про капітуляцію Німеччини для нього було затьмарене новиною про смерть єдиного сина Анатолія. Після демобілізації він більше не повернувся до рідного Воронеж. Випадково, біля чайної в Урюпінську, Андрій зустрічає безпритульного. Сумні оченята Ванюшки не залишили його байдужим. Знаючи, що у хлопчика теж нікого немає, він вирішує бути тепер з ним разом і стати для нього батьком.

Объяснение: