Папа: Донечко, на дворі кінець грудня, ти знаєш, яке скоро свято? Донька: Слухай, пап, мені всього 11 років, звідки мені знати таке? Піди в четверту вітальню на 3-му поверсі, там по-моєму календар висить. Тато: Ну, це свято ми вже святкували. Спробуй вгадати. Донька: А, зрозуміло, це те свято, коли ми їздимо на Гаваї. Тато: Ні, донька, те свято, про яке ти говориш це твій день народження. Його ми святкуємо 5 числа кожного місяця. Донька: А, це той день, коли ми на танку катаємося? Тато: Ні, то день перемоги. Донька: А, день катання на літаку? Тато: Ні, то день авіації. Донька: А, згадала. Це той день, коли ти всім кажеш, що в тебе коштів немає. Тато: Немає, те 1-е квітня ... або день приходу податкової інспекції. Але те, про що я кажу - інше свято. Донька: Ну, останнє, що я пам'ятаю - день, коли ми в аквапарку катаємося. Папа: Ой, дитинко, як ти пам'ятаєш такі дрібниці. Просто в той день зламалося джакузі. Донька: Здаюся. Тато: Ну, скоро свято новий року. Донька: І що в ньому незвичайного? Тато: Дарують подарунки. Донька: Ну, я і питаю, що в ньому незвичайного? Папа: Подарунки дарую не я, а дід мороз. Донька: А що, у діда морозу ще більш коштів, ніж у тебе? Тато: Ні. Донька: А чого він тоді подарунки всім дарує, краще б для себе чого-небудь купив. Тато: Ні, дарувати подарунки - його робота. Донька: А ця робота високооплачувана? Тато: Ні, йому ніхто нічого за це не платить. Донька: Добре, що ти не дід мороз. Ну, а скажи, як святкують новий рік. Папа: Вся родина збирається укупі, вони п'ють вино, їдять салати, а дітки кричать «Ялинка Палай» і ялинка запалюється. Донька: А, так би відразу й казав. Це день шашликів. Папа: Чому ж шашликів? Донька: Ну, в день шашликів вся родина теж збирається спільно, вони теж п'ють вино і їдять салати, а дітки розводять багаття, щоб підсмажити шашлики. Папа: Як ти багато ще не знаєш. Ось у мене новий рік асоціюється з мандаринами і жуйками по рублю. Тато: Ну, а зараз давай наряджати ялинку! Донька: А для чого її наряджати, якщо вона все одно згорить? Тато: Ні, вона не згорить, ми просто на неї ліхтарики повісимо, і вони будуть сяяти. Донька: Ну от, а я вже замислювалася пострибати через багаття. Добре, пішли.
В новелле «Лиценциат Видриера» ставится вопрос об истинных и мнимых ценностях, о подлинной гармонии человеческой личности. Ее герой – человек, лишившийся этой гармонии по причине тяжелого заболевания. Томас Родаха во многом воплощает идеал гуманистов: он глубоко образованный человек, обладающий хорошими манерами, его чувства контролируются разумом, блестящий ум и наблюдательность делают его интересным собеседником… Но болезненная мания лиценциата резко противопоставляет его остальным людям: Томас Родаха искренне убежден, что он сделан из стекла, и мучительно боится, как бы его нечаянно не разбили. Сервантес не просто представляет своим читателям «странного героя», он одновременно испытывает остальных людей: смогут ли они увидеть его подлинные достоинства или болезненная мания обрекает его на роль шута. В мире живут миллиарды людей, число жизней на нашей планете недавно перевалило за семь миллиардов. Говорят, что сколько людей, столько и точек зрения. Действительно, в литературе все относительно. Вот мы разбираем какое-то произведение. Какой-то вопрос может стать причиной раздора между учениками всего класса. Кто-то думает одно, кто-то – другое. Но правды нет, мы не можем узнать правильный ответ, хотя конечно же пытаемся. Так же мы и не можем сказать точно, каким был Томас Родаха. Это было известно, наверное, только ему. Я же считаю, что он был весьма довольным учеником Саламанки и мог бы стать великим ученым. « Мальчик сказал, что его зовут Томас Родаха, а потому хозяева на основании его имени заключили, что он, должно быть, сын какого-нибудь бедного крестьянина. …Томас доказал, что обладает редкими причем своим хозяевам он служил с такой верностью, точностью и усердием, что, ни на йоту не поступаясь занятиями, производил впечатление, будто он ничего кроме службы не делает; и так как добрая служба раба склоняет господина обращаться с ним милостиво, Томас вскоре стал не слугой, а товарищем своих хозяев. По истечении восьми лет, проведенных у них, он приобрел такую славу в университете благодаря значительным что самые разные люди его любили и уважали. Занимался он главным образом законами, но с особенным блеском проявил себя в гуманитарной науке. Была у него такая счастливая память, что все диву давались. К тому же он украшал ее своим тонким умом и не менее славился им, чем своей памятью» Такое описание Томаса дает Сервантес.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
