Світогляд являє собою синтез різних рис духовного життя людини; це пізнання і переживання людиною світу. Емоційно-психологічну сторону світогляду на рівні настроїв і почуттів становить світовідчуття. Наприклад, одні люди мають оптимістичне світовідчуття, інші — песимістичне. Пізнавально-інтелектуальну сторону світогляду становить принцип.
Світогляд, як і все життя людей в суспільстві, має історичний характер. Виникнення світогляду пов'язують з процесом формування першої стійкої форми людської спільності — родової общини. Її поява стала своєрідною революцією в духовному розвитку людини. Світогляд виділив людину зі світу тварин. Історія духовного розвитку людства знає кілька основних типів світогляду. До них відносяться міфологічний, релігійний, філософський світогляд.
Історично першим ступенем у розвитку світогляду був міфологічний світогляд. Міфологія закріплювала прийняту в суспільстві систему цінностей, підтримувала і заохочувала певні форми поведінки. З згасанням первісних форм суспільного життя міф зжив себе і перестав бути панівним типом світогляду.
Корінні питання всякою світогляду (походження світу, людини, таємниця народження і смерть та ін.) продовжували вирішуватися, але вже в інших світоглядних формах, наприклад у формах релігійного світогляду, заснованого на вірі в існування надприродних істот і надприродного світу, і філософського світогляду, який існує як теоретично сформульована система найбільш загальних поглядів на світ, людини та їх відносини.
Кожен історичний тип світогляду має матеріальні, соціальні та теоретико-пізнавальні передумови. Він являє собою відносно цілісне світоглядне відображення світу, обумовлене рівнем розвитку суспільства. Особливості різних історичних типів світогляду зберігаються в масовій свідомості сучасних людей.
Компоненти світогляду людини
Наше ставлення до світу і до себе включає різноманітні знання. Наприклад, життєві знання допомагають орієнтуватися в повсякденному житті-спілкуватися, вчитися, будувати кар'єру, створювати сім'ю. Наукові знання дозволяють осмислювати факти на більш високому рівні і будувати теорії.
Наша взаємодія зі світом забарвлена емоціями, пов'язана з почуттями, трансформована пристрастями. Наприклад, людина здатна не просто дивитися на природу, безпристрасно фіксуючи її корисні і даремні якості, а милуватися нею.
Норми і цінності є важливим компонентом світогляду. Заради дружби і любові, заради сім'ї і близьких людина може діяти всупереч здоровому глузду, ризикуючи життям, долати страх, виконуючи те, що вважає своїм обов'язком. Переконання і принципи вплетені у саму тканину людського життя і часто їх вплив на вчинки буває набагато сильніше, ніж вплив знань і емоцій разом узятих.
Вчинки людини також входять в структуру світогляду, утворюючи його практичний рівень. Людина висловлює своє ставлення до світу не тільки в думках, але і у всіх своїх рішучих діях.
Традиційно вважається, що знання і почуття, цінності і вчинки являють собою компоненти світогляду — пізнавальний, емоційний, ціннісний та діяльнісний. Звичайно, такий поділ досить умовно: компоненти ніколи не існують в чистому вигляді. Думки завжди емоційно забарвлені, вчинки втілюють цінності людини і т. д. В реальності світогляд — завжди цілісність, а поділ його на компоненти застосовно тільки в дослідницьких цілях.
Объяснение:
ответ: Лови 5 в задание!
Объяснение:
На русский костюм и прическу XVIII века большое влияние оказало польское и французское платье. Именно с изменения внешнего вида своих подданных Петр Великий и начал свои знаменитые реформы. Именно с 1698 года было предписано заменить старинную длиннополую одежду на короткую, польскую. В городских воротах вывешивался образец, и всех, кто нарушал указ, ставили на колени и овечьими ножницами срезали полы одежды по уровень земли. Так же насильственно вводилось брадобритие. Сам Петр Великий, верный своим голландским пристрастиями, одевался как амстердамский бюргер или моряк. Мода эта не прижилась впоследствии, и подданные одевались в одежды французских дворян.
Особенно это стало заметно к середине XVIII века, когда мода подчинилась стилю рококо (от фр. rocaille – раковина). Рококо требовал изящества, легкости, утонченности, светлых, теплых тонов. Обычным стал вид мужественного кавалера, который был одет в светло-розовое или ярко-красное. При Елизавете Петровне и Екатерине II мужчины из высших слоев общества следовали французской моде. Законодателем же моды в России был Петербург. Сюда приходили корабли из Франции, которые привозили новые ткани, обувь, украшения и «галантереи».
Мужской костюм состоял из рубашки, камзола, кафтана, коротких штанов («панталон»), чулок, башмаков. Верхнюю одежду – кафтан шили из шелковых тканей, бархата, парчи, подбивали мехом. Камзол почти полностью повторял крой кафтана, виднелся из-под кафтана, который застегивали только на две пуговицы. Под камзолом носили рубаху из полотняной или льняной ткани с оборкой, прямым разрезом. Позже рубашки шили из батиста, отделывали кружевами, складками, украшали жабо. Застегивалась рубашка мелкими пуговицами из жемчуга, золота, с драгоценными камнями. К началу XIX века стиль упростился – пуговицы делали из кости, рога, дерева.
Панталоны до колен шили из одной ткани с кафтаном. Башмаки имели прямую колодку, каждый разнашивал обувь под свою ногу (господа заставляли это делать своих слуг). Они имели высокий каблук и толстую подошву. К концу века появились туфли с большим вырезом впереди и без каблуков. Чулки бывали цветные и белые, зимние – на меховой подкладке. Шляпы были шерстяные или пуховые, с круглой тульей, поля обшивали галуном или шнурком.
