1. Insonlar hayotida ham ahillik va do'stlikning qudratini nimalarda ko'rish mumkin? 2. "Bir kun janjal bo'lgan uydan, qirq kun baraka ketadi" maqolining ma'nosini misollar bilan tushuntirib bering.
3. Bog'lovchilarning turlari va qo'llanishi haqida ma'lumot bering.
4. Quyidaga jadvalni to'ldiring. Sabab va shart ma'nolarini bildirgan ergashtiruvchi bog'lovchilarga misollar keltirib yozing.

Ілля Муромець вирішив йти до столиці короткою дорогою, однак перед цим його попередили, що, мовляв, це згубне місце, краще там не ходити. А гинули там люди і тварини через Солов'я-розбійника, який свистом своїм губив і живих істот і природу. Коли Ілля під'їхав до Солов'я, розбійник став свистіти, чому кінь богатиря став запинатися.

Через якийсь час, Муромець переміг лиходія і підв'язав його до стремена. Звідти він повіз його в стольний Київ град.

Объяснение:

Илья Муромец решил идти в столицу короткой дорогой, однако перед этим его предупредили, что, мол, это гиблое место, лучше там не ходить. А гибли там люди и животные из-за Соловья-разбойника, который свистом своим губил и живых существ и природу. Когда Илья подъехал к Соловью, разбойник стал свистеть, отчего конь богатыря стал запинаться.

Спустя какое-то время, Муромец победил злодея и подвязал его к стремени. Оттуда он повез его в стольный Киев град.

Жив собі вовк. Він був не такий, як його побратими - не було в нього люті, і він всього боявся. Тому ховався весь час. Одного разу, повернувшись до своєї схованки, він знайшов під кущем бузини грозове дитя. В тому, що воно було дитя грози, не було і сумніву - в очах його мерехтіли блискавки, і обличчя було, наче виткане з хмар. Вовк дуже перелякався, але дитина не робила ані руху. Заспокоївшись, він взяв її до себе у нору. Йшли роки, боязкий вовк прив.язався до дитя, наче до себе самого. Але гроза не може жити в неволі - їй треба простір, щоб розгорнутися. От і трапилось так, що однієї ночі вовк прокинувся від шурхоту - а перед ним стоїть гроза з журавлиними крилами у руках - мабуть вдалось вкрасти, поки журавель спав. Ані слова не кажучи, змахнула гроза крилами і злетіла в небо. Але, піднявшись вгору, тієї ж миті впала. Серце у вовка наче розірвалося навпіл, так він перелякався, але не за себе вже, а за іншого. Такий страх додає хоробрості. Помчав він лісом, полями, невідомими стежками туди, куди, здавалося, впало грозове дитя. На шляху зустрічались йому інші вовки, навіть ще більш небезпечні звірі, але тікали від його цілеспрямованого погляду. Так-таки вовк знайшов свою рідну дитину. Довго зализував їй рани, а потім навіть довелося вчити її літати. Все ж таки, одного дня це сталося - коли вечір палав усіма барвами, дитина простилася з батьком і зникла десь за сонцем. З того дня вовка нерідко можна було побачити на пагорбі, коли він вдивлявся в захід. Більш не спадало йому на думку те, що можна чогось боятись. Бо любов творить серця безстрашними.