Основных отличий Ренессанса от Средневековья (которые, в общем-то, конец Средневековья собой и знаменуют) можно выделить три.
1) Разложение феодализма на всех уровнях: то есть политический переход к абсолютизму (во Франции и Англии уже в XVI веке вполне оформляется), новые экономические отношения и социальные отношения — развитие "третьего сословия" и его постепенный выход на первый план во многих регионах Европы. Это прослеживается даже в военной сфере: происходит закат рыцарства, неразрывно связанно с формированием феодальных отношений ранее.
2) Снижение роли церкви к связанных с религией областях жизни — что прежде всего включает Реформацию и итоги Тридцатилетней войны, конечно, но в целом процесс ещё более комплексный. Я придерживаюсь мнения, что именно глубокое влияние Ватикана на всех сферы жизни Европы является вообще главной отличительной характеристикой Средневековья. Ослабевать это влияние стало именно в эпоху Возрождение, а его полное исчезновение в середине XVII века — собственно, старт следующей эпохи, Нового Времени.
3) Формирование гуманизма как системы мышления. Это не тот гуманизм, что сейчас — это сама концепция того, что в центре у нас теперь стоит не Бог, а человек. Его развитие, его познание, его добродетели, пороки и потребности. Это кардинально отличается от типичного средневекового мышления, прямо связанного с христианской идеей бренности земной жизни и души как главной её задачи. Именно у эпоху Возрождения люди по-настоящему обратили внимание на самих себя, что и дало возможность добиться таких изменений в искусстве, например — хотя на самом деле во всех сферах, просто в этой нагляднее. При этом надо отметить, что гуманизм сам по себе не содержал противопоставления христианству, т.е. это не какая-то борьба за атеизм — это смена акцентов.
Центральний герой поеми – Еней. Лише перші рядки поеми співзвучні «Енеїді» І.Котляревського: Еней був парубок моторний, / на всякі всячини мастак [2, с. 1].
Еней з товариством «пристає до берега» і веде земне життя на території України. Життєві шляхи героя не були легкими. У четвертій частині «Енеїди» І.Котляревського є важливий для розуміння ідеї твору епізод: паромник називає свій народ довічно переобтяженим роботою волом. Г.Бевз ніби продовжує розвиток цієї проблеми, показуючи Енея на новому історичному, часово-просторовому витку, «поселивши» його на українській землі. І прожити Енею випало реальне життя землянина, хоча це той Еней (душа безсмертна, тож «потинявшись досить, душа колись таки попросить бодай під поганенький дах» [2, с.3]).
Еней живе у ХХ столітті, «воскреслий» - у ХХІІ-му. Працював на будівельному майданчику у Кривому Розі, одружився, через сусідку Настю переїхали на Уманщину до Кочержинців у хату померлих батьків Енея, народились донька і троє синочків, пройшов герой шляхами війни, повернувся додому у голодному 1946-му, «украв» дійничку» пшениці і потрапив на 15 років у ГУЛАГ, за три місяці до звільнення зник. З’явився знову у 2105 році – його бульдозеристи вирили із вічної мерзлоти. Еней знайомиться з реаліями нового життя, розповідає про минуле, працює консультантом у музеї, одружується із тридцятирічною аспіранткою Марі, мають двох дітей із пробірки. У такий же б «Еней тисяч дві зачав життів» [2, с.41].
Мабуть, недаремно автор дає героєві прізвище Бож, бо все під силу лише Богові. Думається, що зумисне Г.Бевз не подає картини пекла чи раю. Він, певно, хотів показати, що життя на Україні у першій половині ХХ століття і було пеклом. Люди дуже тяжко працювали, а винагороди за це не мали.
