В Нижегородской области 14-летний мальчик Ярослав Тиховодов построил православный храм. Здание храма небольш ое, но внутри - все как в настоящем соборе. Надо заметить, что в поселке Уста, где живет мальчик, никогда не было храма. Священник из Уреня уже освятил новую церковь.
ое, но внутри - все как в настоящем соборе. При том, что в поселке Уста, где живет юный ревнитель православия, никогда не было храма. Жители Усты рады новостройке. А священник из Уреня даже освятил церковь.
К этой церкви Ярослав шел 7 лет. С тех пор, когда впервые попал в воскресную школу. Его отец вспоминает – тогда ребенок так увлекся, что ушел молиться в лес.
Сам Ярослав рассказывает, что избушка, которую построил изначально, была размером всего 4 на 4, сложенная из брусков. Самодельные иконы вырезал из газет и журналов. Новое здание размером побольше. Священник из Уреня следил за ходом строительства, а потом освятил этот храм.
В новой молельне иконы настоящие. Самую большую подарила Нижегородская епархия, маленькие Ярослав покупал сам. Говорит, то бутылки соберет и сдаст, то карманные деньги сэкономит. Так и накопился целый иконостас. Здесь и подсвечник самый настоящий, и записки “О здравии” и “Об упокоении” - всё как в большом храме. Здесь даже уже и крестили, а сам Ярослав здесь каждый день молится.
Приход у Ярослава под стать ему самому – мальчишки с улицы. Но на службы приходят и бабушки с другого конца поселка. Ярослав посчитал, что в молельне помещается тридцать человек. Родители его говорят, дома он почти не бывает. Все время проводит в часовне. С ребятами учат молитвы, читают жития святых.
Всю молельню - от первого кирпича и до купола - выстроил отец Ярослава. Александр Павлович удивляется увлечению сына, но в не отказывает. Купол из дерева выстругал, золотом покрасил, даже колокол нашли, правда, на ночь приходится убирать, чтобы не сняли. У дверей - расписание службы. И хотя Ярослав еще никакого рукоположения не проходил, он искренне надеется, что вскоре поступит в семинарию и уже через несколько лет по праву наденет настоящую рясу.
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
