(б) Приведите пример химического явления

Объяснение:

Відомо, що сюжети багатьох байок виникли ще в давнину, але байкарі різних країн використовують їх для написання нових творів. Як виникає новий твір на основі відомого сюжету, спробуємо дослідити це на прикладі байок Езопа і Крилова.

Езоп — легендарний поет, якого вважають засновником жанру байки. Байки Езопа прозові, оповідні, лаконічні. Головна увага приділяється сутичці між носіями певних рис або різних життєвих позицій. У байці "Вовк та ягня" характери персонажів чітко визначені: Ягня уособлює беззахисність, Вовк — силу. Мораль випливає з самої оповіді: справедливий захист не має сили для тих, хто заповзявся чинити кривду.

На відміну від Езопа, Крилов помістив мораль своєї байки на початку, але розвиток подій у байці не сприймається як проста ілюстрація моралі "У сильного безсилий винен завсігди...".

У Крилова вовк стає втіленням невблаганної злої сили, жорстокості і свавілля, а розвиток сюжету на наших очах розкриває механізм дії цієї жорстокої сили. Читачі стають ніби свідками усього, що відбувається з героями.

На початку байки Ягня не лякається Вовка, адже воно нікому нічим не шкодить і не порушує встановлених правил. Безглузді звинувачення, які висуває Вовк, Ягня з легкістю спростовує. У відповідях Ягняти відчувається почуття власної гідності. На якусь мить читачам навіть здається, що то Ягня загнало Вовка у глухий кут, бо хижак не має більше аргументів для звинувачення. Але з цього зовсім не випливає, що після зустрічі з Вовком Ягня залишиться неушкодженим. Якраз навпаки. Кожна гідна відповідь Ягняти ще більше дратує Вовка. Нарешті свавільному хижакові набридає вишукувати уявні провини своєї жертви і він показує свою сутність. Останні слова байки: "Сказав — і в темний ліс Вовк поволік Ягня" — водночас очікувані і несподівані. Читач від самого початку знав, що так мало статися, але гаючи за розвитком подій, сподівався, що Ягня таки доведе свою невинність.

Литература XX века ярко отражает противоречивую действительность этого столетия. XX век — эпоха роста самосознания народов, мощных национально-освободительных движений. В этот период создаются произведения прозы, драматургии, поэзии, литературно-критические статьи, литературные манифесты. Наблюдается не только разнообразие жанров, но и появление различных течений, направлений, школ, характеризующих литературный процесс и общественную жизнь века. В литературе дальнейшее воплощение получил реализм. Картина его развития, однако, неоднородна. Развитие реализма в ряде литератур начала XX века отмечено рядом кризисных явлений: сказывалось влияние общекультурных факторов, которые определили существенные изменения в реализме и вызвали к жизни новые направления. Возникают такие авангардистские течения, как экспрессионизм, футуризм, кубизм, дадаизм и др. Реализм также не отмежевывается от эстетических исканий. Он становится значительно богаче в жанрово-стилевом отношении. Появляются новые формы изображения действительности, расширяется круг тем. Социально-бытовое начало произведений XIX века постепенно сменяется философско-интеллектуальной, духовно-личностной проблематикой. «Поэтика жизнеподобия», служившая воспроизведению «жизни в формах самой жизни» и определявшая облик реалистической литературы XIX века, уступает место иным структурообразующим тенденциям; существенную роль начинает играть условность (А. Франс, Б. Шоу, Г. Уэллс и др.). конкретно-эмпирическое изображение действительности в творчестве этих и других авторов органически соединяется с обобщенно-символическим. В психологизации искусства слова, наблюдаемой в ранней прозе К. Гамсуна, новеллах Т. Манна, драмах Г. Ибсена и А. Стриндберга, отчетливо просматривается перспектива литературы новейшего времени. Большое место в реалистической прозе XX века занимают масштабные, монументальные полотна («Жан-Кристоф» Р. Роллана, «Сага о Форсайтах» Дж. Голсуорси, «Будденброки» Т. Манна и др.). Поражает многообразие романных форм: социально-психологический роман (Т. Манн, Р. Роллан), социально-политический (Дж. Лондон, Т. Драйзер), исторический (М. Твен, А. Франс), сатирический (Г. Манн) и др. Однако определить форму того или иного произведения без возможных оговорок и уточнений почти немыслимо: каждому из них присущи качества различных жанровых модифи­каций.