ответответ:Герберт Уеллс
Сторінки життя і творчості
Англійський письменник-фантаст Герберт Уеллс відкрив безмежні можливості людської уяви. Він вигадав чудовий образ – машину часу, яка даламожливість рухатися в різних вимірах і навіть перенестися в майбутнє. Разом із своїми героями письменник здійснював фантастичні подорожі в космічні світи, прогнозував розвиток науки та техніки, попереджаючи людство про згубність знедуховлення й безвідповідальності за свої вчинки.В одному
зі своїх оповідань Г. Уеллс створив незвичайний образ-символ – чарівну крамницю. Там усе відбувається не так, як у реальному світі. Речі то з’являються, то зникають, неживі предмети стають живими, а диво відбувається завдяки польоту фантазії. У чарівній крамниці автор розмістив не тільки дивовижні предмети, а ще й роздуми про людину. Та чи зможемо ми розгадати загадки письменника-фантаста? Чи зможемо ввійти в його чарівну крамницю? Чи відчиняться для нас її двері?..
Герберт Джордж Уеллс народився 21 вересня 1866р. у м. Бромлі неподалік від м. Лондона (Англія). Його батько був крамарем, мати працювала економкою в багатому
маєтку.
Батьки хотіли, щоб син став крамарем. З 13 років він почав допомагати в крамниці. Герберт Уеллс вступив до Комерційної академії, але через скрутне матеріальне становище родини мусив припинити навчання. Деякий час йому довелося працювати й крамарем, і аптекарем, і розсильним. Однак самотужки він опановував латину й інші науки. Зрідка йому вдавалося відвідувати заняття, проте чимало часу забирала важка праця задля заробітку.
Зауважте
Герберт Уеллс уважав, що фантастика – це засіб прогнозування життя людей у майбутньому. Проте з розвитком науки, на думку письменника, не повинна руйнуватися мораль людини, інакше досягнення розуму можуть стати згубними для світу.
Невдовзі юнакові нарешті пощастило вступити до Кінгс-коледжу при Лондонському університеті (King’s College London), який готував викладачів природничих наук. Один із небагатьох, він одержував стипендію за успіхи в навчанні. Ним зацікавився видатний учений-біолог Томас Гакслі, послідовник Чарльза Дарвіна. Герберт Уеллс працював у лабораторії Т. Гакслі асистентом. За наукові досягнення йому присвоїли вчене звання доктора з біології. У 1890-х роках були опубліковані підручники з біології та фізіології, а в 1930 р. – три томи науково-популярної праці “Наука життя”.
Свої перші художні твори митець почав писати ще в студентські роки. Нотатки до роману “Машина часу” він зробив саме під час навчання в Кінгс-коледжі. З цього твору, виданого в 1895 р., розпочалась історія наукової фантастики XX ст.
Фантастика письменника відрізняється від інших фантастичних творів, наприклад від романів Жуля Верна. Герберт Уеллс як науковець і дослідник завжди спирався на досягнення сучасної науки. У його творах можна знайти відгомін визначних відкриттів у галузі фізики, хімії, природознавства, математики, астрономії. У своїй фантазії автор вийшов за межі земної цивілізації і свого часу. Його герої відвідують інші планети й навіть галактики. Окрім того, його завжди цікавила духовна сутність суспільства, про що він писав у романах “Невидимець” (1897), “Острів доктора Моро” (1896), “Війна світів” (1898) та інших творах.
Герберт Уеллс помер у м. Лондоні 13 серпня 1946 р. Однак його ідеї, твори й думки давно належать майбутньому. В одному зі своїх нарисів митець зазначив: “Кожна моя книжка – це заклик до змін”. За до фантастики митець прагнув зупинити війни, знедуховлення суспільства, соціальне розшарування між людьми. Можливо, і ми змінимося, коли прочитаємо його твори?..
За мотивами творів Г. Уеллса знято чимало кінофільмів. У 1933 р. з’явилась екранізація роману “Невидимець” (США, режисер Джеймс Уейл). У 2002 р. було екранізовано роман “Машина часу” (США, режисер Саймон Уеллс – правнук письменника). У 2005 р. здійснено екранізацію роману “Війна світів” (США, режисер Стівен Спілберг) та ін.
– Прочитавши один із творів Г. Уеллса (додатково за вибором), подивіться один із цих фільмів, порівняйте його з текстом твору. Висловіть враження про прочитану книжку та кінофільм.
Объяснение:
Объяснение:
Родился 8 августа 1927 года в Москве в семье рабочего. Вырос на Арбате, в доме № 30. Впечатления военного времени нашли отражение в неоконченной повести «Две ночи» («Разлучение душ»).
Окончил строительный техникум (1946), долго занимался музыкой и затем поступил в музыкальное училище имени Гнесиных (1951). Был принят в состав оркестра МАМТ имени К. С. Станиславского и Вл. И. Немировича-Данченко, но вскоре понял, что музыка не его призвание.
Первые произведения Казакова появились в печати в 1952—1953 годах (пьеса «Новый станок», рассказ «Обиженный полисмен»). Быстро обратили на себя внимание охотничьи рассказы молодого автора. В 1958 году окончил Литературный институт им. М. Горького.
Казаков часто ездил на Русский Север, эта земля влекла его первозданной самобытностью. На протяжении многих лет заполнял он «Северный дневник» — собрание путевой прозы, исторических экскурсов, портретов Одно из последних произведений — повесть «Мальчик из снежной ямы» — повествует о неординарной судьбе ненецкого самородка Тыко Вылки.
В 1964 году принял участие в написании коллективного детективного романа «Смеётся тот, кто смеётся», опубликованного в газете «Неделя».
Весной 1967 года Казаков ездил во Францию собирать материалы для задуманной книги о своём любимом писателе — Иване Бунине. Он встречался с Б. Зайцевым, Г. Адамовичем и другими людьми, которые близко знали нобелевского лауреата.
Лучшие рассказы Казакова были переведены на основные языки Европы, в Италии ему была присуждена Дантовская премия (1970). Гонорар от перевода трилогии А. К. Нурпеисова «Кровь и пот» позволил Казакову приобрести дачу в Абрамцеве, ставшую его постоянным домом.
В 1969 году выходит сборник рассказов «Осень в дубовых лесах», в 1970-е — знаменитые рассказы «Свечечка» и «Во сне ты горько плакал», построенные в качестве лирического монолога отца, обращённого к маленькому сынишке. По замечанию Д. Быкова,
Юрий Казаков был не похож на свои тексты: грубый, толстогубый, брутальный, мат через слово, а нежнейшая проза, действительно, как цветок багульника или кактуса[1].
В последнее десятилетие жизни Казаков писал мало и ещё реже печатался. По словам Ю. М. Нагибина, его «будто нарочно выдерживали в абрамцевской запойной тьме»[2]:
Казалось, он сознательно шел к скорому концу. Он выгнал жену, без сожаления отдал ей сына, о котором так дивно писал, похоронил отца, ездившего по его поручениям на самодельном мопеде. С ним оставалась лишь слепая, полуневменяемая мать.
Умер 29 ноября 1982 года. Похоронен в Москве на Ваганьковском кладбище (40 уч.). Посмертно издана книга «Две ночи» с неопубликованными (в основном неоконченными) произведениями. Нагибин свидетельствовал, что дача Казакова, на которой после смерти был оставлен его архив, была подвергнута разграблению, многие рукописи унесли с собой неизвестные люди
