1. Білоус П. В. Основи літературознавства / Петро Білоус. – Житомир, 1998. – С. 4–49.
2. Волинський П. К. Основи теорії літератури / Петро Волинський. – К. : Рад. шк., 1967. – С. 3–15.
3. Галич О. Теорія літератури : підручник / О. Галич, В. Назарець, Є. Васильєв ; за наук. ред. О. Галича. – К. : Либідь, 2001. – С. 83–160, 251–341.
4. Голубовська І. В. Основи літературознавства : навч.-мет. посіб. / Ірина Голубовська. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. – С. 4–11.
5. Невінчана Н. Теорія літератури в школі : у 2 ч. / Наталія Невінчана. – К. : Ред. загальнопедагогічних газет, 2004. – Ч. 1. – С. 5–36.
1) Художня література як вид мистецтва.
Термін література (лат. littera – буква)уживається в кількох значеннях. У широкому розумінні, це будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові й мають суспільне значення. Напр., наукова, медична, технічна література тощо. У вузькому розумінні, література – це один з основних видів мистецтва, – мистецтво слова.
Усі види мистецтва умовно поділяють на три типи живопис, скульптура, архітектура) – предмети, які в них зображені, сприймаються нами в їхньому статичному вигляді, тобто як розміщені в непорушному немов завмерли в ньому.
2. Часові (музика, співи, танець, пантоміма, література) – подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.
3. Синтетичні (театр, кіно) – убирають і поєднують у цілісній формі вираження елементи як так і часових мистецтв.
₽
ОНЛАЙН День открытых дверей
priem.mirea.ru
Игра новинка 18+
2020-mmorpg.ru
18+
Кукла по фотографии копия человека
fotofigurka.turbo.site
Игра идет даже на слабых ПК!
game-thrones.ru
18+
Окремі види мистецтв відрізняються не лише за відображення життя, а й за тим матеріалом, в якому постають їхні твори та яким вони користуються для його естетичного (гр. aistheticos – чуттєвий) відтворення. Скульптура – мистецтво каменю, живопис – фарби, танець – ритмічних рухів тіла, пантоміма – жестів і міміки тощо. Література – мистецтво слова, що є найбільш гнучким матеріалом. Засобами словесної передачі можна частково відтворювати зображувальну специфіку майже кожного виду мистецтва. Зокрема поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики.
Літературно-художній твір – це розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Об’єктивна реальність, що відображена у творі, – це не сама життєва дійсність як така, а більшою чи меншою мірою життєподібна ілюзія реальності, здатна викликати емоційно-інтелектуальні переживання.
Епос як літературний рід. Провідні епічні жанри.
Літературний рід – це б вираження художнього змісту, сукупність принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення. в основу сучасного поділу літератури на роди покладені принципи Арістотеля, котрий називав їх наслідування. „Наслідувати в одному й тому ж і одному й тому ж можна, розповідаючи про події як про щось відокремлене від себе, як це робить Гомер (мова про епос), або ж так, що той, хто наслідує, залишається сам собою, не змінюючи свого обличчя (лірика), або репрезентувати всіх зображуваних осіб як діючих і діяльних (драма)”.
Відповідно до літературних родів виділяють епічні, ліричні, драматичні та синкретичні (гр. поєднання) або мішані жанри. Жанр(фр. вид) – це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, що постійно розвивається та збагачується.
Епос(гр. epos – слово, розповідь) – літературний рід, що відображує довкілля в його об’єктивній сутності, в перебігу подій, в сюжетному їх розвиткові, як правило, поза втручанням автора.
Основні епічні жанри:
1. Епопея(гр. epos – слово й poieo – творити) – а) епічна форма, в якій зображується цілісна картина народного життя у вигляді героїчної розповіді про минуле «Іліада», «Одіссея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, думи; б) роман-епопея – роман, що має особливо складну будову й охоплює багатий життєвий матеріал. Напр., «Прапороносці» О. Гончара, «Тихий Дон» М. Шолохова.
2. Роман(фр. roman – римський) – велика епічна форма, в основі якої лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком. Напр., «Чорна рада» П. Куліша.
3. Повість – середня епічна форма, що дає ряд епізодів, котрі об’єдналися навколо основного персонажа і складають певний період його життя. „Маруся” Г.Квітки-Основ’яненка.
4. Оповідання – мала епічна форма, основана на одному епізоді з життя людини. „Олівець”, „Грицева шкільна наука” І.Франка.
Объяснение:
