Асфиксия (задушение) - это острое нарушение газообмена в организме. Чаще всего она происходит вследствие прекращения доступа воздуха или накопления в нем вредного для организма углекислого газа. В обоих случаях развивается кислородное голодание организма, приводящее в конечном итоге к смерти.
Асфиксия может быть вызвана различными причинами: прекращением доступа воздуха в легкие вследствие механического препятствия, нарушением нормальной красящего вещества крови - гемоглобина передавать кислород воздуха клеткам организма (при отравлении некоторыми ядами), потерей клеток воспринимать кислород из крови (при некоторых заболеваниях) и др.
В практике судебно-следственных органов чаще всего встречается асфиксия, вызванная механическими причинами. Механическая асфиксия возникает при повешении, сдавлении шеи петлей, руками, при закрытии отверстий рта и носа, при попадании в дыхательные пути инородных тел, при сдавлении груди и живота, при нахождении в замкнутом при утоплении.
Механическая асфиксия представляет собой комплекс тяжелых явлений - возбуждение, затем угнетение центральной нервной системы, резкое нарушение дыхания, кровообращения, значительные нарушения нормального химического состава организма - и заканчивается смертью вследствие паралича дыхательного центра.
В процессе умирания от механической асфиксии выявляются четыре основных периода, следующих друг за другом и характеризующихся резким расстройством дыхательных движений - одышкой, проявляющейся в том, что сначала умирающий производит преимущественно глубокие судорожные вдохи, затем начинают преобладать глубокие судорожные выдохи; после этого наблюдается временная задержка дыхания - терминальная пауза, затем следует атональное дыхание. После остановки дыхания сердце может сокращаться еще несколько минут, иногда сердцебиение и дыхание прекращаются одновременно. В период одышки отмечаются отдельные судорожные подергивания мышц туловища и конечностей, которые переходят в общие судороги. Смерть от механической асфиксии наступает в течение нескольких минут. При этом имеет значение состояние здоровья, возраст, упитанность и др. Не исключается возможность моментальной смерти от паралича сердца, если умерший страдал сердечным заболеванием.
Общие признаки смерти от асфиксии. При наружном осмотре трупа наблюдается синюшность лица, особенно сильно выраженная в первые часы после смерти; через несколько часов она может исчезнуть вследствие стекания крови в нижележащие отделы. Иногда отмечается расширение зрачков, потеки крови из носа, ущемление кончика языка между зубами и пена у рта. Наряду с этим на внутренней поверхности век могут обнаруживаться точечные кровоизлияния. Их можно видеть, оттянув веки вверх и вниз. Мелкие кровоизлияния могут наблюдаться также на коже лица и шеи. Трупные пятна, как правило, очень интенсивны, темно-багровые, появляются они довольно быстро. Трупные пятна - это своеобразная окраска кожных покровов трупа, образующаяся вскоре после остановки сердца. При прекращении кровообращения жидкая кровь стекает вниз и пропитывает нижележащие ткани и кожные покровы трупа, придавая им соответствующую окраску. В области промежности трупа или на одежде часто обнаруживаются следы непроизвольного мочеиспускания и испражнения. У мужчин могут быть обнаружены следы спермы, выделяющейся в виде капли из мочеиспускательного канала.
При внутреннем исследовании трупа диагностических признаков, строго специфичных для механической асфиксии, не имеется, но совокупность ряда их может быть характерной для смерти от асфиксии. Одним из постоянных признаков является темная жидкая кровь. Однако она может обнаруживаться не только при механической асфиксии, но и при быстрой смерти от других причин. При механической асфиксии всегда наблюдается переполнение кровью правой половины сердца. Следующий существенный признак - полнокровие внутренних органов вследствие застоя крови в венозной системе. Часто при асфиксии встречаются мелкие, величиной с зерно, кровоизлияния на поверхности легких или между их долями, под эпикардом, под слизистой оболочкой рта и верхних дыхательных путей. Эти кровоизлияния называются экхимозами, или пятнами Тардье. Они образуются вследствие переполнения кровью и разрыва мельчайших кровеносных сосудов. Непостоянным признаком является сокращенная и малокровная селезенка.
Ходьба належить до видів активного пересування за рахунок роботи задіяного в ній рухового апарату й здійснюється за до відштовхування від ґрунту.
Як фізична вправа ходьба має велике оздоровче значення. Під час тривалої ходьби активно працює велика кількість м'язів, у результаті чого посилюється діяльність серцево-судинної та дихальної систем, що позитивно впливає на роботу всіх органів і систем організму.
Ходьба належить до циклічних вправ і складається з повторення в певній послідовності одних і тих самих рухів, тому при аналізі техніки циклічних вправ достатньо розібрати один цикл, визначивши темп чи частоту повторень рухів.
Циклом у ходьбі вважається подвійний крок, протягом якого кожна частина тіла проходить всі фази руху. Природність застосування в повсякденному житті й циклічність рухів зумовлюють значну автоматичність і високу постійність основної структури ходьби.
Характерною ознакою ходьби є постійна наявність опорної фази, тобто постійного контакту з ґрунтом однієї або обох ніг.
За час подвійного кроку кожна нога перебуває в опорній і маховій
фазах. В опорній — нога підтримує тіло та відштовхується від ґрунту, після чого нога виноситься вперед — тобто виконує черговий крок. Тривалість періоду опору під час ходьби довша за тривалість періоду маху, чим і пояснюється наявність постійного опорного положення.
Спортивна ходьба. Особливості техніки спортивної ходьби зумовлені правилами змагань: контакт спортсмена із землею має бути постійним.
При звичайній ходьбі частота кроків досягає 200 разів на хвилину, виникає фаза польоту, й спортсмен переходить на біг. Задля уникнення цього вдаються до техніки спортивної ходьби: нога ставиться на ґрунт на п'ятку випрямленою й залишається прямою до моменту відриву її від землі. Під час перенесення ноги вперед вона згинається. Руки під час ходьби врівноважують тіло спортсмена, регулюючи темп пересування. При цьому вони зігнуті в ліктьових суглобах. Рухи руками виконуються вперед — всередину кистю до рівня ключиці й назад ліктем трохи назовні.
Характер роботи рук впливає також на довжину кроку, тобто на швидкість ходьби. Швидкість спортивної ходьби може досягати 12—14 км на годину, більше 180—210 кроків на хвилину; довжина кроків сягає 110—120 см, тоді як за звичайної ходьби ці показники значно нижчі, швидкість становить 5—6 км на годину, кількість кроків не перевищує 100—120 разів на хвилину, довжина кроків — 70—80 см.
Техніка спортивної ходьби характеризується чергуванням напруження й розслаблення м'язів. Після енергійного відштовхування махова нога вільно виноситься вперед, вага тіла передається на опорну ногу, плечовий пояс розслаблений, але руки працюють енергійно. Голова й тіло тримаються в невимушеному природному положенні. Уміння ходити вільно, без зайвої напруги, оптимально поєднуючи довжину й частоту кроків,— найбільш важлива умова досконалої техніки спортивної ходьби.
Виконання техніки ходьби, за умов правильних постановки стопи, положення тулуба й голови, роботи рук і ритму дихання, є основою формування правильної постави та культури рухів.
Характеризуючи ходьбу як вправу, слід вказати на основні вправи з цього виду, які вивчаються на уроках. Учні повинні навчитись ходьби звичайним і стройовим кроком, швидкої ходьби на час і ходьби за різних умов, враховуючи особливості місцевості.
Програма для загальноосвітніх навчальних закладів передбачає включення вправ з ходьби до уроків із дітьми різних вікових груп починаючи з першого класу.
