Для Сократа добро співпадає із знанням, і відсутність знання є єдиним джерелом будь-якої моральної недосконалості; І. Кант стверджував дещо протилежне: „Щоб бути чесними і добрими, і навіть мудрими і доброчесними (благочестивими), ми не маємо потреби ні в якій науці і філософії”. А як думаєте Ви? Дайте розгорнуту відповідь.

Відповідь:

Пояснення:

Кожна людина на землі має свою мету і бажання її досягти. Кожне суспільство має свої моральні цінності, що передаються з покоління в покоління. “Не хлібом єдиним живе людина”, – це одна з моральних засад, що існує в суспільстві. Людина досягає гідного розвитку тоді, коли вона дбає не тільки про матеріальні речі. Справді: чи можуть дім, машина, дача самі по собі творити духовну культуру? Звичайно, ні.

Матеріальні речі є лише помічниками для культурного зростання. А духовний розвиток дають людині шанування родини, збереження духовних традицій, відданість у дружбі, закоханість у рідну мову, рідну пісню. Коли людина дбає про духовне, вона сама стає кращою, у неї поліпшуються стосунки з довколишнім світом і вона стає успішною в усіх своїх починаннях.

По решению Венского конгресса территориальные приращения получили Россия.(большая часть Польши, до того принадлежавшая Пруссии), Австрия (часть Италии и Далмация), Пруссия (часть Саксонии, Рейнская область). Великобритании достались голландские колонии — остров Цейлон, Капская колония в Южной Африке. Тридцать девять немецких государств объединились в Германский союз, сохраняя свою полную самостоятельность.
Новую европейскую политику теперь определяли страны - победители: Россия, Великобритания, Австрия и Пруссия. Так сложилась Венская система, которая, несмотря на противоречия между странами, в целом сохраняла стабильность до середины XIX в.
В сентябре 1815 г. монархи европейских стран (России, Австрии и Пруссии; позже к ним присоединились монархи большинства европейских стран, в том числе и Франции) объединились в так называемый Священный союз. До 1822 г. члены Союза собирались на конгрессы, где обсуждали меры по поддержанию мира и стабильности на континенте. Великобритания, формально не входя в Священный союз, также принимала активное участие в деятельности конгрессов. По решениям конгрессов в страны, где начинались национально-освободительные и революционные движения, вводились войска для борьбы с ними. Австрийское вторжение погасило революцию в Неаполе и Пьемонте, Франция вмешалась в революционные события в Испании. Готовилась экспедиция в Латинскую Америку для подавления там освободительной борьбы в испанских колониях. Но в 1823 г. президент США Джеймс Монро выступил в защиту американского континента от вмешательства в его дела европейцев («Доктрина Монро»). Одновременно это была заявка США на контроль над всей Америкой.
Признание Англией в 1824 г. независимости бывших испанских колоний подорвало единство Священного союза. В 1825—1826 гг. Россия изменила свое отношение к восстанию в Греции против турецкого ига, оказав грекам поддержку, тогда как позиция Австрии оставалась резко враждебной к повстанцам. Противоречия внутри Священного союза все более нарастали. После 1830 г. его деятельность фактически была прекращена.