Автомобиль Фрезе и Яковлева — первый российский серийный автомобиль, представленный публике в 1896 году на Нижегородской выставке.
Двигатель и трансмиссия были изготовлены заводом Яковлева, а корпус, ходовая часть и колеса фабрикой Фрезе. «Журнал новейших открытий и изобретений» в 1896 году отметил ряд существенных улучшений в конструкции ходовой части, трансмиссии и кузова автомобиля по сравнению с машинами других фирм. К сожалению, чертежей не сохранилось, и параметры автомобиля восстанавливали по имеющимся фотографиям и описаниям.
Сейчас уже невозможно установить, сколько автомобилей было изготовлено. Однако одно можно сказать точно, конструкция Яковлева-Фрезе была создана именно как серийный коммерческий автомобиль.
В 1898 году Е. А. Яковлев умер, а его компаньоны не проявили интереса к двигателям внутреннего сгорания и переориентировали завод.
Фрезе пришлось покупать двигатели за границей.
В 1910 году Фрезе продал свою фабрику Русско-Балтийскому заводу.
Ламати списи навколо питання, якій літературі - українській чи російській - належить Микола Гоголь сьогодні є недоречним, вважає літературний критик Костянтин Родик. Це все одно, що сперечатися про культурну приналежність Франца Кафки - чеського письменника єврейського походження, який писав німецькою мовою. Щодо Гоголя, то він, зазначає Костянтин Родик, приречений був усе життя коливатися між великодержавністю і своїм українським походженням. «Якщо раціонально він схилявся до підтримки самодержавства, до підтримки імперської ідеї, то в підсвідомості він залишився тим співцем України, яким ми його бачимо, наприклад, в ранній редакції «Тараса Бульби». У Гоголя ще за життя було багато недоброзичливців, які вважали, що він показав Росію (особливо в «Мертвих душах» і «Ревізорі») з негативного боку. Це свідчить про такі прориви його підсвідомого українства, які Гоголь у собі притлумлював». Однак вираз про те, що вся російська література вийшла з Гоголівської «Шинелі», є на загал правдивим, вважає літературний критик.
Гоголя можна вважати першим невротиком у слов’янських літературах, стверджує письменник Андрій Бондар. Хворобливі фантазії Миколи Васильовича вилилися в терпкий різнокольоровий містично-реалістичний коктейль його творів. Причому теплі, соковиті тони присутні у його доробку на українську тематику, а у більш жорсткі, чорно-білі кольори розфарбовані твори петербурзького періоду. «Людина з невротичним темпераментом може дуже часто змінювати свої настрої і змінювати ставлення до своєї творчості», - говорить Андрій Бондар.
