Спорт – это не просто вид физической активности. Это тяжелый путь, которому люди посвящают всю свою жизнь. Недаром поется в известной песне: "Трус не играет в хоккей!" В полной мере это относится и к другим видам спорта, особенно олимпийским. С раннего детства мальчики и девочки начинают прокладывать себе дорогу в большой спорт. Их ждут лишения, тяжелые и легкие травмы, изнурительные и регулярные тренировки, строгая диета и другие ограничения. У них практически не остается времени на полноценный отдых и развлечения. Их друзья и окружение – это тренер и другие спортсмены, а образ жизни – строгий спортивный режим.
Особенно тяжело дается тернистый путь к пьедесталу хрупким девушкам. Вызывают восхищение: Светлана Хоркина, Альбина Ахатова, Светлана Журова, Ирина Слуцкая, Татьяна Навка и другие. Но моя самая любимая спортсменка – Елена Исинбаева. Удивительно как эта красивая девушка умеет управляться с шестом и так грациозно, высоко прыгать, оставляя позади соперниц. Елена двукратная олимпийская чемпионка. Неоднократная победительница мировых и европейских состязаний. Она удостоена звания – Заслуженный мастер спорта России. Елене давались такие высоты, которые ранее были непокоренными. Она установила не один рекорд.
Родилась Исинбаева в простой семье в Волгограде. Мама была оператором в котельной, а папа – слесарь-механик. Родители отдали обеих своих дочерей в спортивную школу для занятий гимнастикой. Елене тогда только исполнилось 5 лет, а сестра Инна была еще младше. У семьи не было финансовых средств на лучшего тренера и дорогой спортивный инвентарь. Однако, благодаря упорству и труду самой дочери, она смогла вырасти в олимпийского чемпиона, стать выдающимся спортсменом. Большой вклад внес и тренер, который увидев в девочке задатки, направил ее на занятия легкой атлетикой. Мало кто решится на то, чтобы поменять вид спорта в подростковом возрасте. В 15 лет уже сложившийся спортсмен, но Елене хватило воли и решительности, чтобы начать обучение почти со старта. Уже тогда она грезила спортивной карьерой и понимала, что в гимнастике большого будущего у нее не будет.
Объяснение:
Людське життя непередбачуване і швидкоплинне. Кожен з нас коли-небудь замислювався, чого ж він хоче досягти у житті. І найперша відповідь, яка приходить – хочу бути щасливим.
Та що ж таке щастя? Багато хто мріє про успішне життя, кар`єру, сім`ю, злагоду і довір`я… Та немало людей прагнуть просто грошей, багатства і влади – це також їхній вибір, і він має право на існування. Як на мене, щастя – це коли в тебе велика родина, лад і добробут у ній, твої близькі живі і здорові… Ось таке повинно бути щастя. Саме про нього я мрію.
Сенс людського життя, призначення людин на землі, її морально-етичний вибір – ці всі питання хвилюють кожного з нас. Ми всі робимо вибір. Для багатьох мрії так і залишаються мріями. Але ж над ними треба працювати, щоб вони втілилися у життя, а не загубилися у часовому просторі. У мене також є мрія, чи, можливо, мета у житті, до якої я прагну. Полягає вона у тому, щоб отримати гарну освіту, влаштуватися на хорошу роботу, створити власну родину і, нарешті, відреставрувати будинок, у якому я народилася і пройшло моє дитинство.
Не буду говорити, що не хочу багатства чи визнання. Кожен з нас мріє про краще життя. Але не хочу, щоб вони стали моєю єдиною життєвою метою. Адже найголвніше – залишатися людиною. Людиною, яка вміє співпереживати і співчувати, яка може безкорисливо до ншому. Також призначення людської істоти я вбачаю в тому,б щоб розвиватися. Звичайно, ми отримуємо освіту, але на цьому не слід зупинятися. Освіту треба продовжувати у вищих навчальних закладах, займатися самоосвітою. Недарма кажуть, що навчатися ніколи не пізно.
Але річ не лише в освіті. Я вважаю, що розвиватися потрібно і в інших галузях життя, мабуть, в усіх. Читати книжки класиків і сучасних авторів, слухати різну музику, знайти своє хоббі, адже воно також допомагає відкрити у собі щось нове, чомусь навчитися. Навіть у роботі за своєю спеціальністю необхідно вдосконалюватися. Недарма вчителів, медиків та фармацевтів кожні п`ять рокі відправляють на курси підвищення кваліфікації – так вони дізнаються про щось нове у своїй професії, поглиблюють і вдосконалюють свої знання. Як кажуть, немає межі досконалості…
Ще я, як і кожен громадянин нашої держави, мрію про мир і спокій у ній. Хочу, щоб моя країна була успішною і процвітаючою і буду намагатися прикласти до цьго всі зусилля. Адже я не усвідомлюю себе без моєї Батьківщини, і все, чого я хочу досягти у житті, пов`язане з нею.
Тож я прагну, щоб світ, у якому я живу, став кращим, прагну самореалізуватися та самовдосконалитися, знайти своє місце у ньому.
