Онєгін — головний герой роману, молодий франт з багатим спадком, "Спадкоємець всіх своїх рідних", як каже про нього сам Пушкін. Онєгін показаний самим Пушкіним, як людина з дуже складним і суперечливим характером. Сам Пушкін говорить про нього дуже суперечливо: весь роман, сповнений легкою іронією. Пушкін іронічно смакує вченість Онєгіна, його "" гарності "", як-то: манери, здатності вести розмову, всі ці позитивні якості даються як-то іронічно. Автор, з якимсь неповторно коректним смакуванням, хвалить Онєгіна, але в той же час завжди залишається крапля тонкої іронії, яка не зникає майже до самого кінця. Але в той же час сам Пушкін, як він говорить в першому розділі, подружився з Онегіним, що поетові подобаються його риси, що він проводив з Онегіним ночі на набережній Неви, говорить про те, як вони ділилися один з одним спогадами минулих днів .. . Мені самому, Онєгін здався закінченим егоїстом, що в принципі не дивно: батько майже не звертав на нього уваги, цілком і повністю віддаючись своїх справах, доручивши його убогим гувернерам — "мсьє і мадам", а ті в свою чергу пестили хлопця, лише ( "злегка за витівки лаяли", "не докучали мораллю суворої"), що природно, хлопчик виріс у людини, думає тільки про себе, про свої бажання і задоволення, який не вміє, та й не хотять вміти звертати уваги на почуття, інтереси, страждання інших, здатний з легкістю образити людину, образити, принизити — завдати болю людині, навіть не замислюючись над цим. Його гострий язик і підлість характеру стали причиною загибелі Ленського. Пушкін добре сказав про його злом і гострому мовою: "Спершу Онєгіна мова мене непокоїть, але я звик до його уїдливо спору, та на жарти з жовчю навпіл, і злості похмурих епіграм" Протиріччя в характері Онєгіна, поєднання в ньому безумовно позитивних рис з різко залишене йому у спадщину від дядька. Негативними, виявляються впродовж всього роману; чітко видно зміни Онєгіна: йому набридає життя міського франта, йому надокучає ця роль і він переселяється в маєток Там він на деякий проміжок часу знаходить цікаві заняття, але й вони йому надокучає через пару днинок. Події, що відбуваються в останніх главах, найсильніше діють на нього: перше його зміна — зміна звичного егоїзму і пасивного неуваги до оточуючих приходить разом зі смертю його друга, Ленського, яка відбувається з вини Онєгіна. У цей момент, він вже не той зарозумілий, що стоїть вище всіх життєвих вражень, іноді тільки незадоволений сам собою, холодний егоїст. Він буквально приходить в жах від свого страшного і безглуздого злочину. Вбивство Ленського то і перевертає все його життя. Він не переносить спогадів про це лиховісному злочині, які приносять знайомі місця, він бігає по світу в пошуках забуття, але ці пошуки не увінчуються успіхом. Він повертається після довгої подорожі по Росії. Він пізнає всі муки, сидячи закрившись у себе в кабінеті. Онєгін вже тепер не може, як раніше, проходити по життю, зовсім ігноруючи почуття і переживання людей, з якими він, стикаючись у минулому, думав тільки про самого себе ... Ми бачимо, що Онєгін, який повернувся з подорожі, не подібний до колишнього Онєгіна . Він став набагато серйозніше, уважніше до оточуючих. Тепер він здатний переживати самі сильні почуття, які зачіпають його до глибини душі. Повернувшись, Онєгін знову зустрічає Тетяну. І ось тепер-то він, вражений її розумом, благородством, сильними душевними якостями, стриманість у вираженні почуттів, закохується в Тетяну, як хворий, хворіють хворобою. Як же далекий цей, який переживає свою любов чоловік від Онєгіна, з перших розділів роману!
Когда на земле идут войны – это насилие, когда родители бьют детей – это насилие, когда на улице грабят людей – это тоже насилие. Можно перечислить много видов насилия, но это ничего не изменит.
Насилие – это следствие, а нужно найти причину и устранить ее. Люди, творящие насилие – это жестокие, бесчеловечные, закомплексованные особи. Ведь нормальный, адекватный человек никогда не поднимет руку на слабого и беззащитного ребенка.
Сейчас же мы живем в мирное время. Но это лишь лицемерная маска благополучия. Ежегодно, ежедневно, ежесекундно совершается насилие по всей земле, в каждом городе. Люди, не задумываясь, направляют дула автоматов на родителей, братьев, детей... А ведь все начинается с малого... Если так и дальше будет продолжаться, что ждет нас впереди, есть ли у нас и нашей планеты будущее?
Для того, чтобы искоренить это зло, нам нужно начать с себя. Ведь если каждый из нас станет чуточку добрее: протянет нищему инвалиду копейку, даст голодающему еду, а нуждающемуся, одежду, то в мире станет меньше несчастных людей. Существует старая пословица: «Зло порождает зло». Люди забыли истинные ценности, такие как: добро, дружба, семья, любовь, взаимовыручка, честный труд!
Я призываю вас сделать своим кредо по жизни следующие слова: «Твори добро на всей Земле, твори добро другим во благо». И тогда, может быть, в нашем жестоком мире меньше будет зла и насилия!
