1.Подскоки на месте с поворотами на 90, 180 и 360 градусов.
2. Подскоки на месте попеременно на левой и правой ноге с переносом тяжести тела на соответствующую ногу.
3. Широкие прыжки в сторону толчком одной ноги: оттолкнуться левой ногой, приземлиться на правую, спружинить; оттолкнуться правой ногой, приземлиться на левую, спружинить. Увеличить ширину прыжка. Усиленно работать руками.
4. Подскоки на обеих ногах: прыжок, приземлиться в присед, спружинить, прыгнуть на обеих ногах в приседе, прыжок вверх выпрямившись, приземлиться в присед и т. д. Движения руками вверх.
5. Прыжки вверх на месте толчком обеими ногами: ноги врозь; ноги врозь, правая (левая) вперёд; поджав колени прыжок согнувшись (ноги врозь или вместе, пальцы касаются подъема ноги); прыжок прогнувшись (ноги назад, руки взмахом вверх - назад);прыжок полукольцом.
Во время прыжков делать движения головой, как бы ударяя по мячу, вперёд, в стороны.
Все указанные в этом пункте прыжки можно выполнять с промежуточным подскоком, т. е. прыжок, спружинить, прыжок и т. д. Те же упражнения, но без промежуточного подскока.
6. Те же прыжки выполнять из приседа и спружинить 3 раза, 2 раза, 1 раз.
7. Все виды прыжков, указанные в пункте 5, проделать комбинированно с промежуточным подскоком, т.е. прыжок с поджатыми коленями, спружинить; прыжок ноги врозь, спружинить; прыжок прогнувшись, спружинить и т. д. Проделать ту же комбинацию без промежуточного подскока.
8. «Русская пляска». Присев на корточки, поочередно выбрасывать вперёд то левую, то правую ногу (ногу ставить ступнёй вперёд). То же, ногу в сторону (ставя ступню на внутреннее ребро). Руки на пояс.
9. «Попрыгунчик». Прыжок ноги врозь, хлопок руками о бедра; прыжок ноги вместе, хлопок руками над головой и т. д.
Объяснение:
ответ:Дмитро Бортнянський (1751−1825) — композитор, який на тлі знищення української державності зміг зберегти традиції рідної культури та втілити їх в багатьох своїх творах.
Хоча він майже все своє життя провів в Російській імперії, де зміг досягти найвищих керівних посад (головний духовний цензор держави), його твори були першими, які почали друкуватися.
Так само, зберегти національну свідомість зміг і Семен Гулак-Артемовський (1813−1873), сьогодні відомий багатьом як автор першої української комічної опери «Запорожець за Дунаєм».
При цьому майже все своє життя співак (у Гулака-Артемовського за свідченнями сучасників був яскравий баритон) і композитор прожив за кордоном. Навчаючись в Італії, а пізніше працюючи у Большому театрі, Семен Степанович вирішив звернутись саме до української тематики, і хоча багато дослідників звинувачують його в плагіаті (нібито музика була переписана з опери «Викрадення із сералю» В. А. Моцарта), перша українська опера buffa і сьогодні ставиться на сценах багатьох оперних театрів, приносячи глядачам велике задоволення.
Продовжуючи огляд мистецьких подій неможливо обійти тему створення головної для нашої держави мелодії та її автора. Михайло Вербицький (1815−1870), автор музики до гімну України (1864), був не лише композитором та диригентом з активною громадянською позицією, а й священиком української греко-католицької церкви. Незважаючи на духовну освіту, Михайло Вербицький обожнював гру на гітарі і навіть створив перший в Україні посібник «Поученіє Хітари».
Багато українських митців та меценатів в кінці ХІХ століття задумуються над створення професійних навчальних закладів на теренах нашої держави. Так само, повернувшись після навчання в Лейпцизькій консерваторії, Микола Лисенко (1842−1912) вирішує створити першу в Україні національну музично-драматичну школу (1904), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів.
Пізніше просвітницьку діяльність продовжить Рейнгольд Глієр (1874−1956), який у 1913 році очолив київську консерваторію. Пам’ятаючи про співучість української нації, Р. Глієр розширює навчальну програму, відкриваючи клас співу, з метою створити в Києві найкращу оперну школу. Вчитель М. Мясковського та С. Прокоф'єва, Р. Глієр створив потужну композиторську школу і в Україні.
Серед його найвідоміших учнів — Л. Ревуцький та Б. Лятошинський. Останній з них — Борис Лятошинський (1895−1968) — став засновником модернізму в українській музиці. Він був єдиним українським композитором, чию симфонічну діяльність визнали у Спілці композиторів СРСР, а його симфонія № 3 й досі вважається взірцем музичних творів пам’яті Другої світової війни.
Подальший розвиток симфонічного жанру в Україні пов’язаний з іменами багатьох композиторів — С. Людкевич, Д. Клєбанов, А. Штогаренко, Г. Майборода, В. Губаренко, Є.Станкович, І.Карабиць. Проте на хвилі нової музичної мови 1960-х років, особливу популярність отримує творчість Валентина Бібіка (1940−2003).
Представник харківської школи, В. Бібік був одним із перших композиторів-авангардистів, який не боявся творчих експериментів і пошуку нових музичних технік.
У ті ж самі 60-ті роки в напрямку нової фольклорної хвилі свою професійну діяльність розпочав інший, дуже відомий сьогодні в країні композитор і музикознавець Мирослав Скорик (1938).
Про його активну творчу та наукову діяльність можна багато розповідати (завідувач кафедри історії української музики в НМАУ, художній керівник «Kyiv Music Fest» та Київської опери), а можна просто нагадати, що саме він є автором музики до кінофільму «Тіні забутих предків» та славнозвісної «Мелодії» з фільму «Високий перевал».
Завдяки діяльності наступного композитора про українську музику дізнались за кордоном.
Объяснение:
