Научное сообщение ( устный ответ ). Содержание и строение учебного сообщения

Тоді князь говорить:

— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!

От Ілля Муромець і каже:

— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.

А Солов'ю-розбійнику наказав:

— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!

Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.

— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?

Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.

Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.

А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.

Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».

Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:

— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:

— Що нам робить? Дочка каже:

— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?

— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.

— Та ні, ні, ану, пошліть!

Він знов кричить на неї, а далі:

— Та, може, і справді він живий.

Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:

— Ану, пошлю, підіть подивіться!

Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.

Повернулись вони до князя і говорять:

— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.

— Правда?

— Правда.

— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:

— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!

— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!

Послав князь княгиню.

Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:

— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:

— Ану, піду я по

Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:

— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.

І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.

А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:

— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?

А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.

Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.

События, описываемые Н.В. Гоголем, лежат в основе казацкого восстания 1637-1638 годов, подавленные гетманом Н. Потоцким. В эти времена Речь Посполита решительно стремилась обратить подконтрольную ей часть территорий в католичество и вела весьма агрессивную культурную аннексию в отношении запорожского казачества.

В центре этих нашумевших событий оказалось как знатное сословие, так и простые казаки, отдававшие жизнь, защищая культуру и самобытность своего края. Конфликт был весьма масштабным и охватывал большую часть социальных слоёв украинского населения.

Тарас Бульба в повести ярко изобразил образ консервативного защитника своей веры, дома и культуры, готового отдать жизнь во благо идее и малой Родины. Он свято чтил православные заповеди, соблюдая все каноны и предписания своей религии. Так, в моменте, когда настала пора выдвигаться в путь, он, следуя традициям православного быта, просит всех присесть на дорожку, ведь так заведено ещё с давних пор.

ДетиИ дети тоже должны пойти в отца: статные могучие красавцы, молодые казаки, наполненные силой и уверенностью, непреодолимой решительностью и напором. Но в одной из первых сцен произведения мы наглядно видим внутрисемейную стратификацию: пока Остап борется со своим отцом, выясняя с ним отношения, ведь тот очень колко иронизировал их внешний вид, Андрий обнимается со своей матерью. Бульба хвалит своего старшего сына- Остапа, и не одобряет поведения младшего: он говорит, что сабля- единственная мать казака и степь свободная одна лишь нежба.

В этой сценке читатель сразу видит братское разъединение, когда сталкиваются два разных мировоззрения и менталитета в одной семье. Здесь мы понимаем, что и в дальнейшем мировосприятию братьев суждено столкнуться на ментальном, внутреннем уровне, когда с виду дружные и крепкие семейные отношения разрушаются под давлением жизненных обстоятельств и нравственного выбора.

Так же мы можем наблюдать братский конфликт, когда уже прибыв в Сечь, оба сына Тараса видят, как казацкий коллектив заживо хоронит казака, по пьяни заколовшего своих друзей. Андрий выступает за идею гуманизма и римского права, которому их учили в семинарии, Остап же становится на сторону традиционалистов и парирует тем, что в их крае свои порядки. Эта сцена с ещё большей наглядностью демонстрирует нам , в чём же таится то зерно семейной трагедии, повлекшей за собой смерть всего рода, от детей до отца.

Мальчики с папойДалее в повести мы узнаём, что поляки напали на хутор Тараса и убили его жену, попутно разорив всех жителей. Все споры внутри Сечи сразу умолкают, и решение казачьего круга становится очевидным: казаки восстают против польского короля, посягнувшего на самостоятельность и независимость казацкого быта. Ведь прибывшие в Сечь с плохими вестями казаки рассказывают коллективу очень страшные истории о бесчинствах, что творят ляхи на казацкой земле. Всё войско мигом поднимается идти в бой, ведь затронуто самое святое для казака: право на независимость и родной край.

Казаки неудачно пытаются штурмовать польский город и начинают осаду, оградив его жителей от связи с окружающим миром. Спустя небольшой промежуток времени к Андрию ночью приходит служанка его возлюбленной- дочери польского гетмана и просит его дать для её госпожи немного хлеба, рассказывая о тайном ходе под городом. Здесь семейный конфликт достиг своего апогея и Андрий, прибыв к своей возлюбленной, заявляет ей, что она его Родина и край родной для человека- это то место, где ему хорошо и уютно.

Эта повесть иллюстрирует нам весь корень конфликтов и причину измены Родины. Остап был патриотом своего родного края и принял мученическую смерть, защищая его честь. Андрий же проявил малодушие и выбрал себе место под солнцем, среди дочери польского гетмана и столичной знати. Н.В. Гоголь показа читатель вечный конфликт на гражданском уровне: конфликт народной идентификации и верности своей культуре и родному краю. Для людей, подобных Андрию- это место, в котором им хорошо и их защитят, в случае с Остапом- это место, которое они сделают хорошим и которое будут защищать до последней капли крови, жертвуя жизнью.