У спектрах багатьох квазарів, крім емісійних ліній, є одна або декілька систем ліній поглинання, червоні зміщення яких менші, ніж зсув емісійних ліній. Ці лінії поглинання формуються на шляху між квазарами й гачем. Квазари мають найвищу світність серед усіх об'єктів Всесвіту, наприклад, потужність випромінювання квазарів S5 0014+81 в оптичному діапазоні перевищує 5×1014L☉. Висока світність квазарів дає змогу гати їх на дуже великих відстанях. Виявлено квазари з червоним зсувом z>4.
Квазари виявляють змінність у широкому часовому діапазоні — від кількох днів до кількох років. Амплітуда змінності в фільтрі В зазвичай 0,5 — 1,5m, хоча в деяких квазарів вона не перевищує 0,1m. Проте є група оптично змінних квазарів, зміни блиску яких досягають 6,0m. Оптично змінні квазари часто об'єднують з лацертидами в один клас — блазари. Квазари належать до галактик з активними ядрами. Більшість із них пов'язана зі спіральними галактиками. За природою квазари, напевне, близькі до сейфертівських галактик, до яких вони примикають з боку високих світностей.
Фото показали, що галактики розрізняються за зовнішнім виглядом та структурою. Габбл запропонував класифікувати галактики за їхньою формою, його класифікація стала основою сучасної класифікаційної схеми. Відповідно до сучасної класифікації, розрізняють галактики таких основних типів: еліптичні (Е), спіральні (S), неправильні (Ir) і лінзоподібні (S0).
Всесвіт настільки великий, що його розміри важко уявити. Лише частина цього матеріального світу доступна дослідженню астрономічними засобами, що відповідають досягнутому рівневі розвитку науки. Часто цю частину всесвіту називають метагалактикою, вона ться на 1,6 • 1024 км. Ви частково про нього дізнаєтесь у цьому розділі.
§ 28. ЗОРЯНІ СИСТЕМИ — ГАЛАКТИКИ. СВІТ ГАЛАКТИК
1. Типи галактик. У 1924 р. за до найбільшого на той час телескопа (обсерваторія Маунт Вілеон, США) Едвін Габбл установив, що Туманність Андромеди утворена величезною кількістю зір, які зливаються в суцільну туманну пляму через величезну віддаленість. Більшість інших відомих туманностей виявилися такими самими гігантськими системами, що складаються з мільйонів і мільярдів зір. Гігантські гравітаційно пов’язані системи зір і міжзоряну речовину, розташовані поза нашою Галактикою, стали називати галактиками. Сучасні потужні телескопи зробили доступною реєстрацію сотень мільярдів галактик.
Фото показали, що галактики розрізняються за зовнішнім виглядом та структурою. Габбл запропонував класифікувати галактики за їхньою формою, його класифікація стала основою сучасної класифікаційної схеми (мал. 7.1). Відповідно до сучасної класифікації, розрізняють галактики таких основних типів: еліптичні (Е), спіральні (S), неправильні (Ir) і лінзоподібні (S0).
Еліптичні галактики у проекції на небесну сферу мають вигляд кола або еліпса (мал. 7.2). Число зір у них плавно зменшується від центра до краю. Зорі обертаються в таких системах у різних площинах. Самі еліптичні галактики обертаються дуже повільно. Вони містять тільки жовті й червоні зорі, практично не мають газу, пилу й молодих зір високої світності. Фізичні характеристики цих галактик мають досить широкий діапазон: діаметри - від 5 до 50 кпк, маси - від 106 до 1013 мас Сонця, світності - від 106 до 1012 світностей Сонця. Близько 25 % вивчених галактик належать до галактик еліптичного типу.
Объяснение:
Я надеюсь правельно ответил.!)
Если нет извени!
) являются предметом дискуссии в течение нескольких столетий. Из рукописей и опубликованных сочинений великого учёного известно, что он был противником христианскогодогмата о Троице. Согласно точке зрения, возникшей ещё в XVIII веке, Ньютон был приверженцем осуждённого как ересь в IV веке арианства. В изданной в 1831 году биографии физик и богослов Д. Брюстер пытался обосновать, что Ньютон был вполне ортодоксален. Автор изданной в 1924 году биографии Л. Т. Мур отнёс взгляды Ньютона к ещё более радикальной форме антитринитарианства — унитарианству или социнианству. Ещё одну точку зрения высказал коллекционер рукописей Ньютона, британский экономист Дж. Кейнс, согласно которому Ньютон был скорее монотеистом в духе иудейскойшколы Маймонида. Современные исследователи считают, что взгляды Ньютона были ближе всего к арианству.
Чрезвычайно обширное религиозное наследие Ньютона при жизни учёного практически не публиковалось. К XX веку исследователи получили возможность изучения этих текстов. Основными во занимавшими Ньютона за пределами его научной в современном смысле этого слова деятельности, были изучение происхождения и критика догмата о Троице и её лицах, связанные с этим события в ранней истории христианства и история религии в целом, изучение ветхо- и новозаветныхпророчеств. Алхимические исследования Ньютона, помимо экспериментальной, также имели религиозно-философскую составляющую.
Одним из основных направлений религиозных исследований Ньютона было восстановление исходной христианской веры, искажённой, по его мнению, в первые века существования религии, прежде всего Афанасием Великим и его сторонниками в арианских спорах IV века. Согласно Ньютону, из-за введения догмата о Троице и рас в то время культа святых и их мощей католическое христианствопревратилось в идолопоклонническую лжерелигию. Благодаря Реформации основные искажения веры были устранены, однако ложные представления о равной божественности Бога Отца и Иисуса Христа продолжили существовать в англиканской церкви. Согласно Ньютону, именно об этом искажении христианства говорилось в пророчествах Даниила и Апокалипсисе.
