Старість потрібно розглядати в контексті стосунків між старшими і молодшими особами. Зокрема ми, як християни, стараємося приймати старшу людину в контексті нашого ставлення до Всевишнього. Саме тому перед старшою людиною завжди потрібно встати, їй завжди потрібно вклонитися, а також належить відкрити своє вухо для того, щоб її почути. Адже тільки тоді через неї можна почути голос Божий.
Объяснение:
Старість не радість, а молодість не вічність. Вважаю, що від того, з якою повагою ставимося до старших осіб з досвідом, які прожили життя, залежить наше сьогодення та майбутнє. Є багато різних висловів та афоризмів, які намагалися дати визначення, що ж таке старість. Зараз мені пригадується вислів Лоуренса Пітера, який говорив, що старість — це коли у тебе є відповіді на всі запитання, але ніхто не запитує. Можна сказати, що старість — це умовне поняття, — зазначає духовний лідер греко-католиків.
Книга мудрості Святого Письма говорить нам, що старість і мудрість людини не обчислюється кількістю років. Старість і молодість — це стан душі. Людина може бути літньою, але мати молодечого духа та почуватися молодою, активною, плідною. А хтось може бути за віком молодий, але вже думає чи мріє про спочинок і тихе життя, тобто старіє духом.
Всё, чем могла тем
Большой (Великий) пожар в Лондоне (англ. Great Fire of London) — пожар, охвативший центральные районы Лондона с воскресенья, 2 сентября, по среду, 6 сентября, 1666 года[К 1]. Огню подверглась территория лондонского Сити внутри древней римской городской стены. Пожар угрожал аристократическому району Вестминстер (современный Вест-Энд), дворцу Уайтхолл и большинству из пригородных трущоб, однако он не смог достичь этих округов[1]. В пожаре сгорело 13 200 домов, 87 приходских церквей (даже Собор святого Павла), большая часть правительственных зданий. Считается, что пожар лишил крова 70 тысяч человек, при тогдашнем населении центральной части Лондона в 80 тысяч[2]. Точно неизвестно, сколько людей погибло при пожаре, есть сведения всего лишь о нескольких жертвах, но множество жертв не были записаны. Кроме того, огонь мог кремировать многих, оставляя неузнаваемые останки.

Лондонский пожар вечером 4 сентября, картина неизвестного художника. Вид с Темзы, справа Тауэр, слева Лондонский мост; наиболее высокая стена пламени на месте старого собора Св. Павла
Пожар начался в пекарне Томаса Фарринера на улочке Паддинг-лейн (англ.), вскоре после полуночи в воскресенье, 2 сентября. Огонь стал быстро распространяться по Сити в западном направлении. Пожарные того времени, как правило, применяли метод разрушения зданий вокруг возгорания для того, чтобы огонь не распространялся. Этого не сделали только потому, что лорд-мэр, г-н Томас Бладворт, не был уверен в целесообразности этих мер. К тому времени, когда он приказал разрушить здания, было слишком поздно.
Некоторые люди считали, что поджог совершили иностранцы, предположительно голландцы или французы. Обе страны были врагами Англии во Второй англо-голландской войне, шедшей в то время.
