Объяснение:
Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед тницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
Зміст
Тео́рія ймові́рностей[1] (імові́рностей[2]), тео́рія імові́рності[3] — розділ математики, що вивчає закономірності випадкових явищ: випадкові події, випадкові величини, їхні функції, властивості й операції над ними. Математичні моделі в теорії ймовірності описують з деяким ступенем точності випробування (експерименти вимірювання), результати яких неоднозначно визначаються умовами випробування.
Математичним апаратом теорії ймовірності є комбінаторика та теорія міри.
Теорія ймовірностей виникла і спершу розвивалася як прикладна дисципліна (зокрема, для розрахунків в азартних іграх). Пов'язана з іменами Х.Гюйґенса, Б.Паскаля, П.Ферма. Своїм теоретичним обґрунтуванням зобов'язана Я.Бернуллі, П.Лапласу, П. Л. Чебишову, А. М. Ляпунову.[4][5][6] Систему аксіом теорії ймовірностей сформулював А. М. Колмогоров.[7] Теорія ймовірностей є підґрунтям математичної статистики. Широко вживається для опису й вивчення різноманітних технологічних процесів зважаючи на їх стохастичність.
