ДАЮ Я НЕ УСПЕВАЮ СОСТАВИТЬ ПРЕДЛОЖЕНИЯ ​

Организацией парада занялся Генеральный штаб. Он наметил состав участников, порядок размещения сводных полков всех фронтов, определил ритуал, отличный от обычного, и форму одежды.
Со второй половины мая 1945 года в Москве началась всесторонняя подготовка к параду. Ремонтировались казармы. Швейные фабрики шили парадное обмундирование – предстояло изготовить более 10 тысяч комплектов. Тщательно готовилось праздничное убранство Красной площади. Москва в те дни жила идеей парада.
Вопрос, кто будет принимать Парад Победы и кто будет им командовать, не обсуждался. Все считали, что право и долг принимать парад принадлежит Верховному Главнокомандующему И.В. Сталину. Однако незадолго до парада Сталин решил попробовать проехать на коне. Не получилось.
– Нет, это не для меня. Пусть принимает парад Жуков, он старый кавалерист, – сказал он.
Жуков об этом случае не знал. Через некоторое время Сталин поинтересовался, не разучился ли Жуков ездить на коне.
– Нет, не разучился, – ответил маршал.
– Тогда вам придется принимать Парад Победы. Командовать парадом будет Рокоссовский.
И вот наступил долгожданный день Парада Победы. С утренней зарей на Красной площади и прилегающих к ней площадях и улицах выстроились в новом, парадном обмундировании ровными квадратами 10 сводных полков – по одному от каждого действовавшего к концу войны фронта.
Стрелки на часах Спасской башни приближаются к 10.00. С последним, десятым, ударом курантов разносится команда «Смирно!». На площади раздается цокот копыт. Это из ворот Спасской башни на белом коне выезжает принимающий парад первый заместитель наркома обороны СССР и заместитель Верховного Главнокомандующего, командующий войсками 1-го Белорусского фронта Маршал Советского Союза Г.К. Жуков. Навстречу ему для отдачи рапорта устремляется на вороном коне командующий парадом, возглавлявший войска 2-го Белорусского фронта Маршал Советского Союза К.К. Рокоссовский.
Начался торжественный марш. Сводные полки шли в порядке, напоминавшем размещение фронтов Красной армии на полях сражений от Ледовитого океана до Черного моря, то есть с севера на юг. Каждый сводный полк был укомплектован рядовыми, сержантами и офицерами, отличившимися в боях: Герои Советского Союза, полные кавалеры ордена Славы, удостоенные других высоких правительственных наград. Специально подготовленные знаменщики и ассистенты в каждом полку пронесли по 36 боевых знамен наиболее отличившихся соединений и частей фронта. Всего они представили на параде более 360 боевых знамен, прошедших дорогами войны.
Численность каждого полка превышала тысячу человек. В первых шеренгах сводных полков всех фронтов шли командующие армиями, а подразделения возглавляли командиры корпусов, дивизий и бригад. На параде был представлен цвет действующей армии от рядового до маршала.
Движение войск сопровождалось маршами гигантского сводного оркестра, состоявшего из 1400 музыкантов.
Вдруг оркестр смолк, наступила пауза… И вдруг резкая дробь 80 барабанов. Появляется колонна воинов с двумя сотнями склоненных до земли вражеских знамен разгромленных и плененных в боях немецко-фашистских частей и соединений. Победители бросают фашистские знамена на мостовую, к подножию Мавзолея, первым – штандарт Адольфа Гитлера. Трибуны буквально взрываются громом аплодисментов.

Найвидатніший поет епохи Октавіана Августа — Публій Вергілій Марон — народися 15 жовтня 70 року до н, е. у селищі Анди неподалік Мантуї. Майбутній засновник «золотої латини». За походженням був вельми незнатного: його батько (за одною версією) був гончарем, чи (за другою версією) поденним робітником у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одружиться. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій підтримці тестя сім’я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати синові добру освіту, але й залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї. Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Не маючи ораторських здібностей, він лише один раз виступив у суді, а потім повернувся до батьківського маєтку, де займався сільським господарством і літературною працею. Перші вірші молодого поета привернули увагу впливового на той час державного діяча, оратора та історика Асінія Полліона, який між іншим, цікавився і літературою. Саме він допоміг Вергілію повернути свій маєток, який було конфісковано в ході кампанії надання земельних наділів колишнім воїнам, звільненим у запас. Для цього Асінію Полліону довелося особисто звернутися до Октавіана Августа. У період з 50 до 41 років були видані «Еклоги», більш відомі під назвою «Буколіки». Збірка, що складалася з 10 віршів-еклог, представляла собою адаптацію буколічного жанру грецького поета Феокріта у римській поезії. Вергілієвські пастухи далекі від дійсності, їхній побут у мальовничо змальованій Аркадії позбавлений прозаїчних подробиць, притаманних життю реальних пастухів. У Вергілія вони освічені, володіють витонченим стилем і пісенним даром, ведуть нескінченні літературні дискусії і змагаються між собою у поетичній майстерності. Найчастіше еклоги являють собою діалог двох пастухів. Темою пісень у більшості віршів є любовні страждання героїв. Важливе місце у пастушачих піснях посідає герой пасторального фольклору Дафніс, який трагічно загинув через прагнення противитися любовному почуттю. Отже, можна говорити проте, що «Буколіки» утверджують владу кохання, що охоплює увесь світ.

Объяснение:

Конспект