«кому и зачем нужна философия?
Объяснение:
Я обосновывоваю свою позицию, в которой утверждю, что «философствует» так или иначе в процессе своей жизнедеятельности каждый разумный человек. Поэтому знакомство с учениями выдающихся философов и с современным уровнем постановки и решения мировоззренческих, философских проблем может и должно повышению качества индивидуального философствования, выработке самостоятельной продуманной и обоснованной позиции человека по самым актуальным смысложизненным вопросам. Автор осознает дискусси- онность ряда выдвигаемых им положений и призывает читателя к совместному их обсуждению.
Объяснение:
Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який став відгуком суспільних інтересів свого часу. Через прагнення церкви протидіяти проішішепшо народних свят та ігор у культуру виникає церковний театр — основна форма театрального мистецтва Європи середніх віків.
Спершу під час церковної служби розігрувалися найбільш драматичні епізоди зі Святого Писання (літургічна драма). У XIII ст. їх винесли па паперть, а згодом і на міські площі (майданний театр).
Наймасовішим видом театрального дійства у цей час була містерія, яка виникла у другій половині XIII ст. По своєму релігійному змісту вона зв’язана з церковним театром, але ці спектаклі ставилися не духовенством, а простими міщанами. Містеріальна драматургія мала три цикли: «старозавітний», «новозавітний» і «апостольський», в якому сюжети п’єс були запозичені з «Житія святих». Постановники містерій прагнули правдоподібності та ефектів. Якщо, наприклад, показз'вали сцену всесвітнього потопу, площ}' заливали водою.
До XVI ст. головним видом театрального дійства був театр фарсу (спочатку цей вид розвивався паралельно мораліте, а згодом виділився в окремий жанр). Це найдемократичніший жанр середньовічного театру. Актори та виконавці фарсів відтворювали реальні картини побуту того часу. Вистави були насичені гострою сатирою, життєрадісним народним гумором. Фарс значною мірою вплинув па подальший розвиток театру Західної Європи. В Італії з фарсу народилася комедія дель арте; в Англії та Німеччині на зразок фарсу писали інтерлюдії, у Франції фарсові традиції живили творчість Мольера.
У ХУ-ХУІ ст. популярними були повчальні вистави — мораліте, де в якості персонажів виступати алегоричні фігури: скупість із золотим мішком, самолюбство, яке постійно дивиться у дзеркало, любов, що тримає у руках серце.
Усі ці форми середньовічних видовищ стали основою для розвитку професійного театру.
