Знову дощ барабанить свої сумні рими.
А я до Верони серцем гарячим лину.
Міста закоханих Ромео і Джульєтти.
З родин запеклих ворогів,
Монтеккі й Капулетті.
О великий Шекспіре,
люблю безмежно твою ліру.
Ти описав вічне і сумне,
котре за душу всіх бере.
Літо... У казково-чарівній Вероні
стояла я на Джульєтти балконі.
Які суворі були заборони!
Та любов не знала кордонів.
Була це палка і нестримна любов,
але пролилася невинная кров.
Гірко сумували коханих батьки,
але повернути дітей не могли.
