перевод: Час чтения литературы. Нас много, папа, мама, я и четверо других братьев. Моя мама и папа работают. Я читаю, а два моих брата читают. Два моих младших брата идут в сад. В каждой комнате нашего дома есть часы. Большие висящие часы в отеле, маленькие часы в других комнатах. Но мы все просим пап на время. У пап есть часы. В это время мой дед, который остался позади, погиб на войне. Он пришел домой с черным письмом. У папы тоже есть другие часы. Но они их не носят, они носят эти часы. Знакомые - иногда они знают - Носите другое, оно устарело - да, - говорят они. Тогда мой отец сказал - это не обычные часы, они принадлежат моему отцу. Я недавно пошел в колледж на зиму. Тогда мой отец взял часы из рук и сказал: - Сын мой, ты вырос. Теперь надень эти часы. Теперь он спрашивает меня все время дома. Мой отец также просит у меня время. Часы слишком большие, циферблат старый, а цифры окрашены. Но не обычные, мои бабушка и дедушка. , , Олмас Умарбеков
Герої нічого не бояться, вони мужньо дивляться в обличчя Долі, підкоряють природні стихії, перемагають смерть. Діти жили в небагатій сім’ї,але були оточені батьківською і материнською любов’ю. Досліджуючи текст, ми прийшли до висновків: Тільтіль бережно ставиться до свого птаха: «Я його не віддам, тому що він мій!» -добре пам’ятають про свою родину: «… три братики і чотири сестрички»; -не заздрять багатим: «А чому ж заздрити» ,- каже Тільтіль. -надзвичайно акуратні. Дідусь про Мітіль говорить: «Поглянь на неї!…яке в неї волоссячко, які оченятка і як від неї приємно пахне!» Бабуся: «Які ж ви гарненькі, чистенькі!..» -діти надзвичайно допитливі: вони розпитують про все, що їх цікавить у дідуся з бабусею,у Душі Світла , у Країні Майбутнього; -Тільтіль дуже відповідальний: він обіцяє Душі Світла повернутися вчасно із Царства Ночі й дотримує слова: «Це надзвичайно важливо, треба йти»; -Діти люблять один одного, Мітіль відчуває підтримку брата, а Тільтіль, в свою чергу, заспокоює її,коли вона боїться і не може далі йти; -наполегливі, безстрашні: перепони , які зустрічають на шляху їх ніскілечки не лякають і не зупиняють; – впевнені у собі «…ви не маєте права відмовляти людині. Я це знаю.»; – ввічливі та уважні до старших: до Ночі звертається : «добродійко», до Дуба: «вибачте,добродію», до Блаженства: «…глибоко шановний Сите Блаженство»; – самостійно приймають рішення; – захоплюються красою;бережно ставляться до природи, навіть батька намагаються виправдати перед Дубом; – іноді розчаровуються: коли діти впіймали багато птахів, але вони всі повмирали;коли дерева не хочуть їм допомагати; – безстрашні,сміливо ведуть себе на кладовищі, сміливо заглядають у майбутнє; – розуміють, у чому сенс життя, а тому відмовляються сісти за стіл Великих Блаженств; – винесли урок з Країни Спогадів, що потрібно згадувати померлих. Тільтіль і Мітіль пройшли значні випробування,вони змінилися. Коли вони прокинулися, то на все, що оточувало їх, дивилися зовсім по-іншому. Тільтіль придивився до своєї горлиці, й сам здивувався. «Та він же синій!..Та це ж моя горлиця! Адже, коли я йшов, вона такою синьою не була! Так це ж і є той Синій птах, котрого ми шукали! Ми за ним ходили в таку далечінь,він, виявляється,тут!..» Діти дроворуба подолали нелегкі випробування перш ніж знайшли Істину, зрозуміли, що щастя поряд. Автор ніби устами героїв говорить:не лякайтеся шукати, не зупиняйтеся перед Невідомим, ідіть і сміливо відчиняйте браму Таємниць,усі жахи німіють перед людиною,яка невпинна в пошуках істини.
