Конструктивная связь между субъектом и объектом государственного

Минуло багато днів, відтоді як повернувся Паріс у дім отця свого Пріама. Здавалось, що та зміна, яка сталася в його житті, змусила його забути про дар, обіцяний йому Афродітою за золоте яблуко. Тепер він був царевичем, а не звичайним, нікому невідомим пастухом. Але Афродіта сама нагадувала йому про прекрасну Єлену й до своєму улюбленцеві збудувати чудовий корабель, і він зібрався вже від в Спарту, де жила Єлена. Даремно почав застерігати його віщий син Пріама, Гелен. Він пророкував загибель Парісові. Нічого не хотів слухати Паріс. Він зійшов на корабель і вирушив у далеку путь безкраїм морським простором. Розпач охопив Кассандру, коли побачила вона, як віддалявся швидкохідний корабель Паріса від рідних берегів. Простерши до неба руки, вигукнула віща Кассандра:

— О, горе, горе великій Трої і всім нам! Бачу я: охоплений полум'ям священний Іліон, скривавлені лежать повалені в прах його сини! Я бачу: ведуть у неволю чужинці плачучих троянських жон і дів!

Так вигукувала Кассандра, але ніхто не зважив на її пророцтво. Ніхто не зупинив Паріса.

А він плив усе далі й далі. Знялася на морі страшна буря. Не спинила й вона Паріса. Минув він багату Фтію, Саламін і Мікени, де жили майбутні вороги його, і прибув, нарешті, до берегів Лаконії. Причалив Паріс у гирлі Евроту і вийшов із своїм другом Енеєм на берег. З ним пішов він до царя як гість, що не замишляв нічого злого.

Радо привітав Менелай Паріса і Енея. На честь гостей приготував він багату трапезу. Під час цієї трапези вперше побачив Паріс прекрасну Єлену. Сповнений захоплення, дивився він на неї, милуючись її неземною красою.

Полонилася красою Паріса і Єлена, він був прекрасний у своєму багатому східному вбранні. Минуло кілька днів. Менелаєві треба було їхати на Кріт. Від'їжджаючи, просив він Єлену дбати про гостей, щоб нічого їм не бракувало. І гадки не мав Менелай, якої кривди завдадуть йому ці гості.

Коли Менелай поїхав, Паріс зараз же вирішив скористатися з його від'їзду. З до Афродіти він умовив ніжними речами прекрасну Єлену покинути дім чоловіка і втекти з ним у Трою. Дала згоду Єлена Парісу. Потай повів Паріс прекрасну Єлену на свій корабель; викрав він у Менелая дружину, а з нею і його скарби. Усе забула Єлена — чоловіка, рідну Спарту і дочку свою Герміону заради любові до Паріса.

Покинув корабель Паріса гирло Евроту, повізши з собою багату здобич. Швидко нісся корабель по морських хвилях назад до троянських берегів. Радів Паріс, з ним була найвродливіша з смертних жінок, Єлена. Як ось, коли корабель плив далеко від берегів у відкритому морі, зупинив його могутній бог моря Нерей. Він виплив з морської глибини і провістив загибель Парісові і всій Трої. Збентежились Паріс і Єлена, але Афродіта заспокоїла їх і примусила забути це грізне провіщення. Три дні плив корабель під охороною Афродіти спокійним морем. Швидко гнав його попутний вітер. Щасливо прибув він д

Хозяйственное лицо города определяло посадское население. По роду занятий оно делилось на торговых, ремесленных и работных людей; а по экономическому состоянию — на «молодших», «середних» и «лучших». Эти термины не имели никакого отношения к возрасту или к личным качествам горожанина. Различие наблюдалось уже в именах посадских людей. «Молодшие», как правило, в официальных документах писались уничижительными именами: Васька, Ивашка, Федка, с кличками, которые чаще всего были связаны с занятием или внешним видом «молодшего» человека: Первушка Квасник, Мина прозвищем Резвая Кобылка. «Середние» писались полным именем с прибавлением имени отца: Гаврила Тимофеев, Богдан Николаев. «Лучшие» часто писались полным именем, нередко с прибавлением «сын такого-то»: Фома Семёнов сын Голубков, Дмитрий Борисов сын Панкратов. Так личное имя свидетельствовало о статусе человека, его положении в обществе.
Жители посада объединялись в общину. Её главной задачей было распределение повинностей и платежей — посадского тягла (разновидности государева тягла). «Молодшие» и «середние» люди пытались возложить основную тяжесть тягла на «лучших», «лучшие» — на «молодших». Из-за этого внутри общин нередко случались столкновения, в иные моменты перерастающие в настоящий бунт. Однако, как ни остры были трения внутри общины, они прекращались, едва речь заходила об опасности извне. Появление людей пришлых, способных составить конкуренцию, потеснить местных торговцев и ремесленников, побуждало всю общину действовать заодно. Сплочённо мог выступить город и против общих обидчиков — городовых воевод и приказных людей. Подобно «служилому городу» — объединению дворян в границах уезда — посадская община выступала формой сословной организации торгово-ремесленного населения города. Демонстрируя силу и сплочённость, община заставляла считаться с собой не только местную, но и центральную власть.