Специфічною особливістю німих фільмів є використання титрів (інтертитрів) — текстових вставок, які давали пояснення по сюжету, відтворювали репліки персонажів або навіть коментували те, що відбувається для аудиторії. Титри з'явилися в кіно не відразу, і їхня функція з часом істотно змінювалася. Вони використовувалися як заголовки монтажних частин, як заміна звукової мови, як засіб викладу сюжету і зв'язування окремих сюжетних фрагментів і так далі. Спочатку фільми продавалися для прокату без вмонтованих титрів — прокатник отримував тільки текст, який міг надрукувати і вставити у фільм на свій розсуд (наприклад, перекласти титри на іншу мову), на плівці у цьому випадку початок титру позначався косим хрестом із номером титру. На початку XX століття існували титрувальні майстерні, які виконували для прокатників виготовлення монтажних фрагментів з інтертитрами. З часом титри були осмислені як естетично важлива частина фільму, вони спеціально оформлялися й організовувалися з іншим матеріалом. Крім того, титри часто тонувалися кольором.
У процесі розширення художніх засобів німого кіно з'явилася також можливість створювати повнометражні фільми без інтертитрів; це було характерно насамперед для німецької «камерної драми», найбільш важливим прикладом якої є фільм Мурнау «Остання людина» (1924).
Образотворчі і художні можливості німого кіно були надзвичайно високі. Виробився абсолютно особливий неповторний стиль спілкування з глядачем за до міміки і жестів. Виразність рухів деяких акторів німого кіно навряд чи може бути перевершена навіть у сучасному звуковому кіно. Крім того, кіносеанси на початку XX століття не були повністю беззвучні — зазвичай показ кіно мав музичний супровід на фортепіано. Професія піаніста в кінотеатрі називалася «тапер». Багато мелодій з репертуару таперів того часу дійшли і до нас.
Тим не менш, досить поширена помилка, що німі фільми були примітивні. Причиною розповсюдження цієї омани у середині XX століття називають те, що німі фільми часто тоді демонструвалися на підвищеній швидкості (наприклад, фільми, зняті із швидкістю 16 кадрів на секунду, показувалися на швидкості 24 кадри на секунду), і те, що більшість збережених німих фільмів виявилися у технічно поганому стані.
У студії «Гомон» вже починаючи з 1902 року безперервно експериментували у сфері створення звукового кіно. Проблема синхронізації зображення та голосу вирішувалася шляхом з'єднання на одній осі спочатку кінопроектора і фонографа, а потім грамофона. Цим же шляхом у своїх пошуках просувався Чарльз Урбан. Однак складність створених апаратів обмежувала сферу їхнього практичного застосування.
Звук став супроводжувати кінопокази лише в другій половині 1920-тих років, коли в США, Німеччині та СРСР були створені придатні для широкого використання системи звукового супроводу фільмів. Першим звуковим фільмом, що вийшов у широкий прокат, стала американська кінокартина «Співак джазу» (The Jazz Singer, 1927), однак переважаюче виробництво німих фільмів продовжувалося ще як мінімум рік, звукові фільми почали переважати на екранах США лише з 1929 року.
Объяснение: це загальні особлівості німого кіно, гадаю що ви зможете тут знайти потрібну інфу)
наверно
Объяснение:
Теплый воздух легкий, он поднимается вверх - восходящие токи воздуха, холодный воздух плотный, тяжелый, он опускается вниз - нисходящие токи воздуха. Когда хорошо прогревается земная поверхность, воздух поднимается вверх, формируется область с низким давлением. В холодных областях нашей Земли, холодный тяжелый воздух опускается вниз, давит на поверхность - образуются области с высоким давлением. Воздушные массы движутся из области с высоким давлением в области с низким давлением.
