Генетика – это наука о наследственности и изменчивости
живых организмов. Закономерности наследственности и измен-
чивости едины для всех организмов, а именно, гены контролиру-
ют все признаки организмов; гены представляют собой ДНК (в
случае некоторых вирусов РНК); наследственная информация в
генах закодирована посредством универсального генетического
кода; эта информация реализуется в виде аминокислотной после-
довательности соответствующих белков – продуктов этих генов;
гены и их комплексы могут подвергаться изменениям – мутаци-
ям; гены и соответствующие им признаки могут передаваться от
родителей к потомкам как в тех комбинациях, в которых они бы-
ли у родителей, так и в новых комбинациях, что является следст-
вием генетической рекомбинации и т.д. Наряду с общими зако-
номерностями у организмов разного типа обнаруживаются и су-
щественные различия в структурно-функциональной организации
их генетического аппарата.
Закономерности наследственности и изменчивости изуча-
ются различными методами, но основным из них и весьма спе-
цифическим является гибридологический метод или метод скре-
щиваний. Под гибридологическим методом понимают систему
скрещиваний, позволяющую по характеру наследования призна-
ков в ряду поколений сделать вывод о структуре и функциониро-
вании генотипа скрещиваемых организмов. Использование этого
классического генетического метода позволило предложить ли-
нейную модель организации генетического материала, устано-
вить тонкую структуру генов прокариотических и эукариотиче-
ских организмов задолго до того, как была открыта химическая
природа генов и появилась возможность их непосредственного
изучения. Это подчеркивает большие возможности гибридологи-
ческого метода в анализе генетических закономерностей у раз-
личных организмов.
Успешное освоение гибридологического метода возможно
лишь при решении задач, с которыми генетики сталкиваются в
своей практической работе. Решение разнообразных задач позво-
ляет проводить генетический анализ "на бумаге", а также освоить.
Внутрішній вміст клітини оточує поверхневий апарат.
До його складу входять плазматична мембрана, надмембранні та підмембранні структури. Поверхневий апарат клітини захищає внутрішній вміст від несприятливих впливів довкілля, забезпечує обмін речовин між клітиною і навколишнім середовищем. Клітини різних груп організмів мають відміни у будові поверхневого апарату. Ви пригадуєте, що клітини бактерій, грибів і рослин оточує клітинна стінка, тоді як клітини тварин її не мають.
Цитоплазма (від грец. китос та плазма - виліплене) - це внутрішнє середовище клітини, розташоване між плазматичною мембраною і ядром. Вона становить собою колоїдний розчин органічних і мінеральних сполук, характеризується відносною сталістю будови, хімічного складу та фізичних властивостей. Основа цитоплазми (її матрикс) - це гіалоплазма (від грец. хіалос - скло) - безбарвна колоїдна система клітини. До її складу входять розчинні білки, РНК, полісахариди, ліпіди і певним чином розташовані клітинні структури: мембрани, органели, включення.
Клітинні мембрани обмежують різноманітні органели і ділять, таким чином, цитоплазму на окремі функціональні ділянки. Така система внутрішньоклітинних мембран забезпечує одночасний перебіг багатьох несумісних біохімічних процесів
