Попробуй просто дополнить оригинал подробностями
«… Быть может, я дам вам работу в нашей амбулатории: записывать имена приходящих больных. А спускаясь по темной лестнице, зажигайте… хотя бы спичку», – такими словами заканчивается рассказ А. Грина «Зеленая лампа». В этих фразах заключается итог жизней двух центральных героев произведения.
А все началось восемь лет назад, когда зимой 1920 года на углу Пикадилли богач Стильтон и его друг увидели умирающего от голода молодого человека. Это был Джон Ив. И тогда же у Стильтона родилась идея, что можно сделать с этим несчастным человеком. Правда, Ив не казался богачу несчастным, он был для него просто вещью, с которой можно поиграть, ничего не стоящей жизнью, которой можно манипулировать.
Злая шутка заключалась в том, чтобы Ив снял себе квартиру на дарованные ему десять фунтов. Каждый вечер, никуда не выходя и ни кого не принимая, он должен был зажигать у окна зеленую лампу. Для чего это было нужно, Стильтон не объяснил. Но заметил, однако, что когда-нибудь к Джону придут люди, которые сделают его «состоятельным человеком».
На этом герои расстались. Ив безупречно выполнял поручение. И, между тем, прочел все имеющиеся в квартире книги. Особенно его привлекла анатомия. Джон стал посещать библиотеку и готовиться к экзаменам в медицинский колледж. В итоге он добился своей цели и стал доктором.
Но об этом мы узнаем не сразу. Все разъясняется восемь лет спустя, когда в больницу для бедных привезли старика, который был «грязный, скверно одетый… с истощенным лицом». Этим человеком оказался Стильтон. Как выяснилось, богач разорился: «несколько крупных проигрышей… паника на бирже», и вот уже три года, как он стал нищим. Да, он совсем не тот, каким мы видели его в начале рассказа. Грин так пишет о нем: «Стильтон в сорок лет изведал все, что может за деньги изведать холостой человек, не знающий забот о ночлеге и пище. Он владел состоянием в двадцать миллионов фунтов».
И вот теперь этот герой превратился в ничто, а Ив нашел себе место в жизни, хотя сначала скитался по улицам и искал работу. Но свет зеленой лампы озарил ему дорогу в жизни. Действительно, у Ива появилась надежда, что он еще может обрести себя, но для этого надо много трудиться. Что он и делал, когда прибывал в той самой квартире и ежедневно включал зеленую лампу. А Стильтон-то думал, что его шутка удалась. Ему было интересно, что произойдет с Джоном в этом заточении.
Но на самом деле в заточении находился Стильтон, так как жизнь, с ее однообразными днями и ночами, проведенными без смысла, стала казаться ему пресной. К чему было ему, состоятельному человеку, стремиться? Для чего жить? Гораздо легче не жить, а прожигать жизнь! Мы видим, к чему это привело.
Любопытно то, что контрастны друг другу не только образы Стильтона и Джона Ива, не только две части рассказа, которые композиционно выражают идею произведения. Противопоставлены и такие, казалось бы, неприметные, но важные образы-символы, как лампа и спичка.
Дело в том, что зеленый свет лампы как бы освещает жизненный путь Джона Ива, тогда как Стильтону могла бы понадобиться лишь спичка. Последние слова рассказа, принадлежащие Джону Иву и обращенные к Стильтону, следующие: «… спускаясь по темной лестнице, зажигайте… Хотя бы спичку».
Надо сказать, что финал произведения А. Грина является жизнеутверждающим. Рассказ учит нас оставаться людьми, несмотря на разные, порой очень тяжелые, жизненные ситуации. Рассказ учит нас не отчаиваться, работать для того, чтобы достичь цели.
Джон Ив в этом случае – пример для подражания. И последние слова в диалоге с больным и бес стариком Стильтоном тому подтверждение. Несмотря на издевательскую шутку богача, Ив готов дать ему возможность работать.
Таким образом, читатель понимает, что для Стильтона не все еще кончилось в этом мире. У него, как и у Ива много лет назад, появился шанс начать новую жизнь. Главное - не упустить этой возможности.
Грин не уточняет, что же было дальше с героями рассказа. Да и надо ли это делать? Писатель предлагает поразмышлять, что могло стать со Стильтоном. И в этом заключен философский смысл финала: каждый выбирает свой путь, а, имея шанс, выбирает, воспользоваться им или нет. Вся дальнейшая жизнь в руках самого Стильтона.
Ив же, пройдя через жизненные испытания, не потерял то человеческое, что дается нам от рождения. И финал рассказа «Зеленая лампа» - тому подтверждение!
Відповідь:
Выд рослин гриби відрізняються, в першу чергу, відсутністю фотосинтетичного апарату, наявністю хітинової клітинної стінки, утвореннясечовини в процесі метаболізму, тваринний шлях синтезу амінокислот, запасання глікогену тощо; від тварин — переважанням осмотрофного типу живлення над фаготрофним, розмноженням за до спор та наявністю клітинних стінок. Проте ці відмінності грибів від тварин не є універсальними. Наприклад, до організмів, які за назвами визнаються Міжнародним кодексом ботанічної номенклатури(МКБН) грибами, належать міксомікотові слизовики. Вони позбавлені клітинних стінок і здатні до фаготрофного живлення (хоча розмножуються за до спор). Крім того, серед грибів, що живляться осмотрофно, виділяються відділи, що походять від гетеротрофних пращурів (т.зв. справжні гриби — Chytridiomycota, Zygomycota, Ascomycota, Basidiomycota), та відділи, що походять відводоростей, які вторинно втратили пластиди. Останніх часто називають псевдогрибами, і включають у цю групу відділи Oomycota,Hyphochytriomycota та Labyrinthulomycota.
Зазвичай, міксомікотові гриби (вони ж слизовики) та псевдогриби об'єднують під загальною назвою «грибоподібні організми». Справжні гриби розглядаються як самостійне підцарство Fungi, яке разом з підцарствами Plantae та Animalia складають царство Платикристат.
2. Відділ Базидіомікотові гриби (Basidiomycota) I Гриби, в яких вегетативне тіло представлене розгалуженим клітинним міцелієм. Вегетативні клітини гаплоїдні або дикаріонтичні, причому дикаріонтична стадія за тривалістю переважає. Статевий процес – соматогамія. Статеве спороношення – базидія з базидіоспорами. Монадні стадії повністю відсутні. Відділ нараховує близько 30 тис. видів і є другим за кількістю видів після аскомікотових. Еволюція базидіомікотовіих відбувалася паралельно до аскомікотових. У складі відділу представлені майже всі екологічні групи грибів, у тому числі сапротрофи на різноманітних субстратах, паразити вищих рослин, мікоризоутворювачі, дереворуйнуючі гриби тощо. Зустрічаються також копротрофи та мікотрофи. Серед базидіальних значна кількість видів належить до їстивних або отруйних грибів. Деякі представники мають цінні лікарські властивості. Біохімічні особливості та живлення. Базидіомікотові синтезують лізин за грибним шляхом (ААА-шлях). Синтез триптофану відбувається по-різному – у шапинкових агарикоїдних грибів він синтезується за до другого комплексу ферментів, у всіх інших – за до четвертого комплексу. Іони заліза поглинаються за до сидерамінів. Поліоли (включаючи маніт) наявні у досить значних кількостях. Споживання органічних речовин відбувається виключно шляхом абсорбції. Грибам цього відділу притаманний широкий спектр вторинних метаболітів, до яких належать антибіотики, мікотоксини, інгібітори росту вищих рослин, фітогормони та ін. Цитологічні ознаки. Клітини базидіомікотових вкриті оболонками, основу яких складають хітин та глюкани. Оболонки, на відміну від аскомікотових, багатошарові. Септи між клітинами прості або доліпорові з відкритою порою (в устоміцетів), прості з порою, закритою дрібними вакуолями (теліоміцети), або доліпорові з парентосомою (базидіоміцетові). Мітохондрії з пластичними кристами. Комплекс Гольджі відсутній. Одномембранні органели подібні до аскомікотових – це літичні пухирці, хітосоми, ломасоми, мікротільця, вакуоля з клітинним соком. Найпоширенішими типами включень є краплини олії та глобули глікогену. Вегетативне тіло представлене короткоіснуючим гаплоїдним та довгоіснуючим дикаріонтичним міцелієм. Міцелій, що розвивається із спор статевого спороношення – базидіоспор, - гаплоїдний і часто утворений клітинами, що здатні до брунькування, внаслідок чого може мати габітус псевдоміцелій. Переважаючим у циклі розвитку типом вегетативного тіла є дикаріонтичний міцелій, що розвивається після статевого процесу. Такий міцелій, як правило, рясно розгалужений, багатоклітинний та септований. II Розмноження. Основним розмноження базидіомікотових є розмноження за до спор статевого спороношення – базидіоспор. У меншому ступені представлене вегетативне розмноження – частинами міцелію та поодинокими спеціалізованими клітинами, що утворюється внаслідок фрагментації гіф – телейтоспорами, уредоспорами або споживаючими акінетоподібними товсстостінними клітинами – хламідоспорами. Значно рідше зустрічається нестатеве розмноження за до конідій. Статеве розмноження. На відміну від аскоміцетів, у базидіальних грибів відсутні диференційовані статеві органи. Статевий процес – соматогамія. Вона відбувається або шляхом злиття двох вегетативних клітин гаплоїдного міцелію, або двох базидіоспор, або продуктів їх брунькування. III
Пояснення:
