Ожоги и отморожения ушной раковины
Различают ожоги ушной раковины трех степеней. Следствием ожогов третьей степени может быть омертвение и отторжение отдельных частей хряща ушной раковины, в результате чего наступает сильное обезображивание уха. Лечение ожогов проводится по общим правилам хирургии. Более часто, чем ожоги, встречаются отморожения ушной раковины.
При более легких степенях отморожения отмечаются сильная краснота и небольшая отечность кожи, которая сопровождается сильным жжением и болями, особенно при переходе в теплое помещение. Вторая степень отморожения сопровождается образованием пузырей, а в более тяжелых случаях наступает омертвение кожи и хряща.
Лечение. При легких степенях отморожения применяют постепенное отогревание ушной раковины, осторожное обтирание спиртом и смазывание стерильным растительным или персиковым маслом. Против зуда и жжения смазывают кожу камфорной мазью.
Рожа
Ссадины кожи и другие повреждения ушной раковины создают благоприятные условия для проникновения в нее стрептококка. Особенно часто рожистое воспаление бывает у лиц, страдающих воспалением среднего уха, мокнущей экземой, дерматитами наружного слухового прохода.
В некоторых случаях рожа ушной раковины возникает при переходе ее с лица или волосистой части головы. Заболевание начинается ознобом, повышением температуры до 39—40°, головной болью. На кожных покровах быстро появляется резко выраженная гиперемия, болезненная припухлость. Длительность течения рожи при правильном лечении — 3—4 дня. В первый день заболевания местную реакцию кожи на сосцевидном отростке можно принять за симптом мастоидита.
Лечение. Назначают сульфаниламидные препараты (этазол по 1 г 5—6 раз в сутки для взрослого), пенициллин 5—6 раз в сутки внутримышечно по 200 000 ЕД, димедрол, бромиды, облучение ультрафиолетовыми лучами (эритемная доза) и смазывание кожи индифферентными мазями для уменьшения болезненного напряжения.
Пузыри могут быть вскрыты, в особенности если они повреждены или загрязнены, после чего накладывают асептическую мазевую повязку.
В случае омертвения мягких тканей и хряща их необходимо удалить и применить лечение антибиотиками и сульфаниламидами. В последнее время при лечении отморожений находят применение антикоагулянты и протеолитические ферменты.
Фурункул наружного слухового прохода
Фурункул наружного слухового прохода возникает в результате внедрения инфекции, обычно стафилококковой в волосяные мешочки и сальные железы.
Этому разные манипуляции в наружном слуховом проходе спичками, шпильками, особенно при наличии гноетечения из уха. В некоторых случаях фурункул наружного слухового прохода наблюдается при общем фурункулезе на почве нарушенного обмена веществ, истощения или неполноценного питания. Чаще всего фурункул образуется на передне-нижней стенке слухового прохода.
Симптомы. Для развития фурункула характерно появление болей в ухе уже в самом начале воспаления. Эти боли могут быть весьма интенсивными, лишать больного сна; обычно они усиливаются при жевании, иногда иррадиируют в область лба или затылка. Температура нормальная или субфебрильная. Слуховой проход в хрящевой части сильно сужен конусовидным инфильтратом, находящимся на одной из его стенок. Давление на слуховой проход, особенно на козелок, или всякое смещение ушной раковины вызывает сильную боль. Слух обычно не нарушен. После созревания фурункул вскрывается в слуховой проход, и, если не наступает рецидива, болезнь заканчивается.
Лечение. В стадии плотной инфильтрации иногда купированию процесса согревающие компрессы. В слуховой проход вводят узенький марлевый тампончик, смоченный 10% раствором буровской жидкости или чистым спиртом. Ушные тампончики следует менять несколько раз в день, оставляя их в ухе каждый раз на 2—3 ч. Помимо дезинфекции слухового прохода, этот лечения ускорению созревания фурункула. Болеутоляющее действие оказывает анальгин по 0,5 г 2 раза в день, а также применение согревающего компресса, тепла от лампы соллюкс; производят также 1—2 раза облучение ультрафиолетовыми лучами (субэритемная доза) через тубус. К вскрытию фурункула прибегают лишь тогда, когда существует большой гнойник, обусловливающий сильную отечность и резкие боли.
Для профилактики рецидивов кожу слухового прохода протирают ватой, смоченной 70° спиртом, или смазывают 2% желтой ртутной мазью, а также проводят общеукрепляющее лечение (пивные дрожжи, аутогемотерапия).
Відповідь:
Молю́ски, або м'якуни́ (Mollusca) — тип первинноротих двобічно-симетричних целомічних тварин зі спіральним дробленням зиготи.
М'якуни — другий за чисельністю видів тип тварин після Членистоногих. Наразі відомо приблизно 130 тисяч сучасних видів молюсків[1][2], проте науковці припускають існування до 200 тисяч видів[1][3]. Крім того, відомо від 35[2] до 70[1] тисяч викопних видів м'якунів. Приблизно 80 % видів належать до класу Черевоногих. В Україні налічують орієнтовно 500–650 видів молюсків.
Здебільшого молюски є водяними тваринами, що мешкають у морських та прісних водоймах, меншість м'якунів наземні12px. Здебільшого молюски є вільноживучими організмами, проте деякі з них пристосувалися до паразитичного життя.
Молюски дуже різноманітні за розмірами, анатомічною будовою та поведінкою. Дорослі особини найменших видів (належать до черевоногих та двостулкових молюсків) сягають завдовжки лише 0,5 мм[4][5][6], тоді як найбільші — велетенські кальмари з класу Головоногих, зокрема Mesonychoteuthis hamiltoni, які можуть досягати 10 м у довжину та 495 кг ваги[7], є найбільшими безхребетними тваринами. Однак переважна більшість м'якунів має розміри в кілька сантиметрів[4].
Одна з характерних особливостей молюсків — мінералізована черепашка (мушля), форма та будова якої відрізняється у представників різних класів. У більшості сучасних головоногих мушля редукована. Характерним для молюсків є також особливий ротовий орган — радула. У двостулкових радула, як і вся голова, повністю редукована. Пересувається більшість молюсків за до ноги, яка в головоногих перетворилася на щупальця. Головоногі молюски, а саме кальмари, каракатиці та восьминоги, мають одну з найрозвиненіших нервових систем серед усіх безхребетних12px.
Життєві цикли молюсків також досить різноманітні. Наземні м'якуни та представники класу Головоногих розвиваються без проміжних стадій, інші ж мають різні личинкові форми12px.
Появу перших молюсків наразі датують початком кембрійського періоду палеозойської ери (приблизно 540 млн років тому)12px. Класифікація, філогенетика та навіть монофілія молюсків як типу наразі остаточно не встановлені, проте найчастіше тип поділяють на 8 сучасних та 2 викопних класи12px.
Багато видів молюсків, переважно наземних та прісноводних, опинилися перед загрозою вимирання через діяльність людини та потребують охорони. Наразі 1032 сучасні види цієї групи вже відмічені як імовірно вимерлі[8], що становить більше половини всіх відомих сучасних вимирань видів12px.
Певні види молюсків є важливим джерелом харчування для людини, а також джерелом цінних матеріалів, зокрема перламутру, перлів, пурпуру та висону, з яких виготовляють коштовні прикраси та інші предмети розкошів12px. Водночас деякі м'якуни є сільськогосподарськими шкідниками, а деякі можуть безпосередньо загрожувати здоров'ю та життю людини12px.
У популярній культурі равлики є символом неквапливості, а велетенські головоногі надихали давніх мореплавців та сучасних авторів на розповіді про морських чудовиськ12px.
Пояснення:
