Вважається, що в гіпотетичного предка молюсків покрив був представлений протоперінотумом — кутикулою з арагонітовими спікулами. Подібна будова покрову притаманна представникам класів Caudofoveata і Solenogastres. Проте у всіх класів молюсків, окрім Caudofoveata, з'являється війкова плазівна поверхня — нога (за цією ознакою їх об'єднують у групу Adenopoda). У Solenogastres нога представлена педальною борозною. Панцирні також мають кутикулярний покрив, але тільки на латеральних поверхнях — перинатальних складках. Дорсальна ж поверхня прикрита вісьмома пластинками черепашки.
Мінерально-органічна черепашка є характерною ознакою молюсків, яка в типових випадках вкриває все тіло молюска і виконує захисну функцію. Черепашка може бути суцільною чи складатися з кількох частин. У деяких груп черепашка повністю чи частково редукована. Як правило, черепашка молюсків складається з трьох шарів: зовнішнього конхіолінового (периостракума), складеного з органічної речовини — конхіоліну; середнього призматичного (остракума), до складу якого входить карбонат кальцію у вигляді призматичних кристалів, розташованих перпендикулярно до поверхні черепашки; внутрішнього перламутрового (гіпостракума), що складається із тонких пластинчатих кристалів карбонату кальцію, розташованих паралельно до поверхні черепашки. Черепашка утворюється завдяки секреторній діяльності епітелію краю мантії.
У представників групи Conchifera, що включає класи Черевоногі, Головоногі, Двостулкові, Лопатоногі та Моноплакофори, кутикулярний покрив відсутній, а черепашка складається з однієї пластинки. Під черепашкою лежить мантія — складка шкіри, яка вільно звисає по боках тулуба й огортає його основу. Між тулубом і мантією залишається мантійна порожнина, у якій місяться органи дихання — зябра або легені, слинні залози, органи хімічного чуття.
В загородной местности на дорогах весьма вероятно появление крупных диких животных: оленей, коз, лосей, медведей. Те зоны, где возможен выход таких животных на проезжую часть, обозначают предупреждающим дорожным знаком 1.27 «Дикие животные».
Этот знак имеет обычную для предупреждающих знаков форму треугольника белого цвета с красной окантовкой, на котором изображён силуэт оленя.
Знак 1.27 «Дикие животные» устанавливается, как правило, вблизи заказников, заповедников или просто в лесной местности, богатой живностью. Но никто не может гарантировать, что животное не выйдет на дорогу и в любом другом месте, поэтому очень важно сохранять бдительность, проезжая сёла и деревни. Думаем, водители и сами прекрасно понимают, что дикие животные – существа совершенно непредсказуемые и, к тому же, плохо знающие правила дорожного движения. А столкновение с крупным животным на большой скорости может привести к печальным последствиям для обеих сторон.
