Объяснение:Ембріогенез також Зародковий розвиток, Ембріональний розвиток — розвиток організму, що відбувається в оболонках яйцеклітини поза материнським організмом або усередині нього.
Зародковому розвитку передує період передзародкового розвитку, коли зростає, формується і дозріває яйцеклітина. Після зародкового розвитку період післязародкового (постембріонального) розвитку. В ході зародкового розвитку з однієї відносно просто організованої яйцеклітини утворюється багатоклітинний організм, що складається з різних органів і тканин і здатний до самостійного існування. У деяких тварин, наприклад голкошкірих, зародки виходять з оболонок на дуже ранніх стадіях, і основні процеси розвитку проходять у них в постембріональний період. У всіх тварин зародковий розвиток складається з запліднення (або активації яйця при партеногенезі), дроблення, бластуляції, гаструляції, органогенезу і виходу з оболонок або народження.
Залежно від біології розмноження (кількість яєць, тип запліднення, тривалість зародкового розвитку, джерела живлення зародка, міри турботи про потомство) будова яйця і характер зародкового розвитку бувають різними. Наприклад, український ентомолог І. З. Лівшиц встановив, що у кліщів ембріогенез займає 40-50 % всього періоду розвитку від яйця до дорослої особини.
Зміст
1 Запліднення
2 Дроблення і бластуляція
3 Гаструляція
4 Органогенез
5 Література
6 Посилання
Запліднення
Докладніше: Запліднення
Початок зародкового розвитку — запліднення — відбувається в материнському організмі або у водному середовищі. Чоловіча статева клітина — рухливий сперматозоїд — досягає жіночої яйцеклітини і проникає в неї, часто через спеціальні отвори в оболонках — мікропилі. Яйцеклітина і сперматозоїд містять одинарні (гаплоїдні) набори хромосом; при заплідненні батьківські і материнські хромосоми з'єднуються в одному ядрі, відновлюючи нормальну подвійну (диплоїдну) їх кількість. Біологічний сенс запліднення полягає в обміні генетичною інформацією між тваринами однієї популяції, оскільки кожний новий організм поєднує в собі спадкові ознаки обох батьків.
Дроблення і бластуляція
Докладніше: Бластуляція
Після запліднення в період дроблення яйце послідовно багато разів ділиться спочатку на великі, потім на дедалі дрібніші клітини — бластомери; далі утворюється багатоклітинний зародок (звичайно з порожниною усередині) — бластула. В результаті дроблення створюються умови для виникнення відмінностей між частинами зародка — диференціалізація. Клітини, що утворилися з різних ділянок яйця, отримують неоднакову цитоплазму (що визначає первинне диференціювання) і стають здібними до пересувань, що забезпечує формування органів майбутнього організму.
Гаструляція
Докладніше: Гаструляція
Під час гаструляції відбувається відособлення зародкових листків, розташованих шляхом різних переміщень так, що усередині виявляється ентодерма, зовні ектодерма, а між ними мезодерма. Гаструляція протікає у різних тварин по-різному, але в результаті неї створюється загальний план будови організму, схожий навіть у віддалених в систематичному відношенні груп тварин.
Органогенез
Докладніше: Органогенез
У період органогенезу зародкові листки розділяються на зачатки органів і систем; великі зачатки диференціалізуються на дрібніші, і таким чином створюється дедалі складніша структура цілого організму. Органогенез досягається переважно клітинними переміщеннями й диференціалізацією самих клітин. Для виходу зародків з оболонок або народження в кінці зародкового розвитку синтезується фермент, який розчиняє оболонки, з'являються пристосування, що допомагають розбити шкаралупу тощо.
Література
Составляйте в школе с оодноклассниками исходя из этого материала, а вообще всё есть в учебнике.
ЗОНЫ (УЧАСТКИ) КОРНЯ. Кончик корня покрыт корневым чехликом, образованным недолговечными клетками покровной ткани. Взамен отмирающих и слущивающихся клеток образуются новые. Чехлик защищает верхушку корня — зону деления — от повреждений твердыми частицами. Она образована мелкими, плотно прилегающими друг к другу и постоянно делящимися живыми клетками образовательной ткани. Вытягивание клеток в следующей зоне — зоне роста, или растяжения — вызывает удлинение корня. Еще дальше от кончика (в зоне всасывания) корень ветвится, и длинные выросты его наружных клеток — корневые волоски длиной не более 1 см — всасывают воду с растворенными в ней минеральными веществами. Корневые волоски имеют тонкие слизистые оболочки и крупные центральные вакуоли. Корневые волоски непрерывно обновляются. Новые волоски образуются вблизи зоны роста и отмирают на противоположном конце зоны всасывания. Таким образом, зона всасывания, имея постоянную длину, по мере роста корня перемещается по почвенным слоям. В центре этой зоны находятся проводящие ткани — древесина и луб. Они составляют лишь небольшую часть объема корня. Большая часть приходится на клетки коры. Они играют важную роль в образовании сложных органических соединений, необходимых для жизни растения. Еще дальше от копчика, за зоной всасывания, находится зона проведения. По сосудам проводящей ткани, составляющим большую часть этой зоны, вода и растворенные в ней вещества поступают от корней в стебель и листья (по сосудам древесины), а от них в корень (по клеткам луба) поступают органические вещества, образованные в их клетках. Прочность и упругость корня обеспечивает механическая ткань, образованная вытянутыми вдоль корня клетками с толстыми оболочками. Видоизменения корней. В процессе при к условиям обитания корни некоторых растений видоизменились и стали выполнять дополнительные функции. Так, у редиса, свеклы и других в корнеплодах, образованных главным корнем и нижними участками стебля, запасаются питательные вещества. У георгина и некоторых других растений запасные вещества накапливаются в боковых и придаточных корнях, вызывая появление корневых клубней. В молодых боковых корешках клевера, люцерны и других поселяются азотфиксирующие бактерии, благодаря которым растения жить на бедных азотом почвах и делать их более плодородными. Корни приобретают вид клубеньков. Плющи крепятся к вертикальной опоре придаточными корнями — прищепками. Воздушные корни тропических растений (например, орхидей), живущих на стволах деревьев, поглощают воду во время дождя. Дыхательные корни растений, обитающих на топких берегах, растут вертикально вверх, пока не достигнут поверхности воды. По их межклетникам — полостям или межклеточным пространствам — воздух поступает в корни, расположенные глубже, где кислорода мало. Придаточные корни некоторых тропических растений дорастают до земли и служат подпорками.
