Поведінка людини пов'язана з умовно-безумовної рефлекторної діяльністю і представляє собою вищу нервову діяльність, результатом якої є зміна співвідношення організму з зовнішнім середовищем.
На відміну від вищої нервової діяльності нижча нервова діяльність складається в сукупності реакцій, спрямованих на об'єднання, інтеграцію функцій всередині організму.
Вища нервова діяльність проявляється у вигляді складних рефлекторних реакцій, здійснюваних за обов'язкової участі кори великих півкуль і найближчих до неї підкіркових утворень.
Вперше уявлення про рефлекторний характер діяльності головного мозку було широко і докладно розвинене основоположником вітчизняної фізіології І. М. Сеченовим в його книзі "Рефлекси головного мозку". Ідейна установка цього класичної праці виражена в первісному, зміненому під впливом цензури заголовку: "Спроба ввести фізіологічні основи в психічні процеси". До І. М. Сеченова фізіологи і неврологи не наважувалися навіть поставити питання про можливість об'єктивного, чисто фізіологічного аналізу психічних процесів. Останні залишалися повністю відданими на відкуп суб'єктивної психології.
Ідеї І. М. Сєченова отримали блискучий розвиток в чудових працях І. П. Павлова, який відкрив шляхи об'єктивного експериментального дослідження функцій кори великих півкуль і створив струнке вчення про вищої нервової діяльності.
І. П. Павлов показав, що в той час як в нижележащих відділах центральної нервової системи - підкіркових ядрах, мозковому стовбурі, спинному мозку - рефлекторні реакції здійснюються за природженим, спадково закріпленим нервових шляхах, в корі великих півкуль нервові зв'язки виробляються і створюються в процесі індивідуального життя тварин і людини, в результаті поєднання незліченних, діючих на організм подразнень.
Відкриття цього факту дозволило розділити всю сукупність рефлекторних реакцій, що відбуваються в організмі, на дві основні групи: на безумовні і умовін рефлекси.
